Вересень для Мезинського музею особливий: 17 вересня 1930 року народився його засновник Василь Єлисейович Куриленко. Саме до цієї вересневої дати згадуємо людину, яка присвятила життя дослідженню Сіверського краю, і відкриваємо маловідому сторінку його біографії – історію роду, з якого він походив.
Витоки особистості, на наше переконання, криються перш за все в особливостях предків, характерах батьків, у сімейному вихованні. Саме тому, звертаючись до родоводу Василя Єлисейовича Куриленка, цікаво подивитися не лише на самого дослідника, а й на тих людей, серед яких він зростав.
Василь Єлисейович Куриленко – дослідник Сіверського краю і засновник Мезинського музею. Цьогоріч минає вже 15 років від дня його смерті. Та якою ж була людина, яка присвятила своє життя дослідженню рідного краю, археології, історії та культурі? Звідки в нього любов до малювання, книг, знань і всього незвичайного?
Про це розповідає його донька Людмила Василівна Чолану, яка нині працює у Бельцькому державному університеті імені Алеку Руссо в Молдові. У своїй статті «З історії роду Василя Куриленка» вона опрацювала сімейні спогади та домашній архів.
Мати Василя Єлисейовича, Ольга Іванівна Рябець (25.6.1909 – 24.2.1996), походила з бідняцької багатодітної родини на прізвисько Тарасюки села Карасівка Новгород-Сіверського району Чернігівщини.
Її мати, Тетяна Фомівна, була широко відомою в окрузі цілителькою. Батько, Іван Тарасович, був церковним старостою, пасічником і місцевим малярем. Його згадують як мандрівника, мрійника, цінителя всього незвичайного.
Можливо, саме від цієї родини Василь успадкував особливе ставлення до навколишнього світу – цікавість до незвичайного, спостережливість і прагнення пізнавати те, що приховане від першого погляду.
Ольга Іванівна гарно малювала квіти для рушників, знала цілющі трави. У школі навчалась лише один рік. У 16 років вийшла заміж у сусідній хутір Курилівка.
Батько Василя, Єлисей Іванович Куриленко (26.6.1909 – 29.12.1989), належав до заможної родини села Курилівка. Він закінчив 3 класи місцевої школи. Як інші чоловіки сім’ї, виділявся дуже високим зростом, фізичною силою і незалежністю у вчинках.
У родині Куриленків, схоже, також не надто боялися діяти всупереч усталеним уявленням. Дід Василя, Пантелій/Пантелеймон Куриленко, всупереч тодішнім уявленням про вибір дружини вдруге одружився із служницею панів Забіл Дар’єю Гурівною Колесниковою. Разом із власними дітьми вони виховали і її позашлюбного сина Євмена.
Батько Єлисея, Іван Пантелеймонович Куриленко, був заможним селянином хутора Курилівка. Разом з іншими чоловіками родини додатково працював сплавником лісу по Десні. Одним із перших в окрузі він усвідомив небезпеку колективізації й емігрував на Далекий Схід, в українське Примор’я. А ось його сини Єлисей Іванович та молодший брат Назар (1914 – 1944) від переїзду відмовилися. Після розділу батьком майна вони опинилися у категорії однокінних бідняків і згодом вступили в колгосп села Курилівка.
Єлисей Іванович і Ольга Іванівна одружилися у 1925 році. Через п’ять років, 17 вересня 1930-го, народився їхній первісток Василь. Після смерті молодшої сестри він залишився єдиною дитиною в родині.
Саме батьки та дід по матері Іван підтримували потяг хлопчика до малювання і книг, заохочували його до навчання. До початку війни Василь успішно закінчив три класи початкової школи. Але після війни, як і інші його ровесники, вважав ганебним сидіти за партою з набагато молодшими дітьми й кинув навчання у четвертому класі. Здавалося б, на цьому шкільна освіта могла й завершитися. Але родина не дозволила цьому статися. Завдяки наполегливості батьків, діда і його приятеля – вчителя Федота Сисойовича – Василь самостійно опанував шкільну програму за 5-6 класи і продовжив навчання у 7 класі.
Батьки матеріально підтримували Василя Єлисейовича й після служби в армії, що було для того часу винятком. Саме це дозволило йому здобути середню освіту, а згодом і вищу.
Якщо поглянути на цей родинний шлях сьогодні, стає зрозуміло: майбутній дослідник формувався не лише завдяки власному таланту й наполегливості. Важливим було середовище, у якому він зростав.
На формуванні особистості Василя Єлисейовича Куриленка позначилися як художній талант матері й діда по матері Івана Рябця, так і неординарність мислення батька та його предків, їхня здатність діяти всупереч сільським традиціям. Важливим фактором стало домінування в обох родинах духовних цінностей, що проявилося у прагненні заохотити сина й онука Василя до навчання і створити умови для його культурного розвитку.
Можливо, саме з цього й починається історія майбутнього дослідника Сіверського краю. З матері, яка малювала квіти для рушників і знала цілющі трави. З діда, який був пасічником, малярем, церковним старостою і мрійником. З батька та дідів, які не боялися самостійно приймати рішення. Із родини, яка, попри життєві труднощі, підтримала дитячу цікавість до книг, малювання та знань.
А вже через багато років ця дитяча цікавість переросте у справу всього життя – дослідження рідного краю та створення музею, який і сьогодні зберігає пам’ять про минуле Сіверщини.
Нині діти Василя Єлисейовича продовжують працювати з його щоденниками, записками та сімейним архівом, видають книги за матеріалами батька. Тож родинна історія Куриленків не завершується. І, можливо, серед цих старих записів ще знайдеться не одна відповідь на питання, яким чином із хлопчика з невеликого сіверського села виріс Василь Куриленко – людина, яка зуміла побачити в історії рідного краю те, чого інші могли просто не помітити.
За матеріалами Людмили ЧОЛАНУ, доньки Василя Куриленка