Дельта Дунаю – світ води, островів, плавнів і очеретяних заростей

16 листопада в межах просвітницького циклу «Заповідна Україна» ми вирушили в онлайн-мандрівку до Дунайського біосферного заповідника, щоб познайомитися з його унікальною природою та дізнатися більше про роботу людей, які її охороняють.

Під час зустрічі дізналися про основні напрями діяльності заповідника: наукові дослідження, охорону природних комплексів та еколого-освітню роботу.

А скільки цікавого приховує місцева фауна! На території заповідника зафіксовано 301 вид птахів. Серед них – рожеві пелікани, які особливо привертають увагу своєю незвичайною зовнішністю. Серед цікавих представників тваринного світу та порід свійських тварин – водяні буйволи, тарпановидні гуцульські коники, а на островах розводять липованську червону худобу. Не менш цікавою виявилася розповідь про особливості природокористування. Зокрема, у визначених місцях дозволений вилов риби сітками за спеціально встановленими лімітами. А взимку відбувається заготівля очерету, до якої залучають близько 1000 людей.

За кожним почутим фактом – ціла історія про життя природи, її особливості та непросту роботу людей, які дбають про її збереження.

Щиро дякуємо колегам із Дунайського біосферного заповідника за цікаву розповідь, відкритість до спілкування та можливість ближче познайомитися з унікальною природою українського Придунав’я!

Продовжуємо відкривати заповідну Україну. Далі буде!

Людмила Науменко, нач. відділу еколого-освітньої роботи та рекреації

Опубліковано в категорії: Головна | Прокоментуй!

Рибальство, людина і природа: музейний урок, що відкриває історію Десни

Як змінювалося рибальство протягом тисячоліть? Люди, що жили на берегах Десни, використовували різні знаряддя. Вони прагнули впіймати різну рибу і річка забезпечувала їхні потреби.

Отже, відповіді на ці запитання шукали учні восьмого класу Деснянської гімназії під час музейного уроку-дослідження «Рибальство, людина і природа». Захід відбувся у філіалі Мезинського археологічного музею ім. В. Є. Куриленка.

У сучасній школі музейна педагогіка є важливим складником компетентнісного та діяльнісного навчання. Крім того, вона дає можливість не лише почути про минуле, а й побачити його докази, дослідити речі та зробити висновки. Саме таку можливість отримали школярі. Вони знайомились із давніми знаряддями рибальства, представленими в музейній експозиції.

Рибальство на берегах Десни має дуже давню історію. Археологічні матеріали з пам’яток басейну річки засвідчують, що вже в добу неоліту люди виготовляли з кістки та рогу спеціальні знаряддя для добування риби. Серед знахідок із поселень Погорілівка-Коса, Погорілівка-Есмань, Оболоння-Лиман та інших пам’яток Подесення дослідники визначили кістяні й рогові гарпуни та рибальські гачки. Це свідчить про те, що первісні мешканці краю добре знали можливості місцевих водойм і використовували різні способи рибальства.

Згодом, із розвитком обробки металів, знаряддя ставали міцнішими та різноманітнішими. Для ловлі риби використовували металеві гачки, ості, сітки, а також різні допоміжні пристосування. Про поширення сіткового лову свідчать знахідки грузил – кам’яних, глиняних, свинцевих та інших. Вони утримували нижній край сітки під водою, тоді як поплавки забезпечували її положення біля поверхні.

Про рибальство давньоруського Чернігова також розповідають археологічні знахідки. Дослідники відзначають використання сіток, остей і гачків, зокрема великих, завдовжки 5–10 см, які могли призначатися для вилову великої риби. Застосовувалися також блешні та різні способи гачкового лову. Отже, рибальство було не випадковим заняттям, а важливою частиною господарського життя населення Подесення.

Особливо цікаво простежити, як традиції рибальства зберігалися в новіші часи. Етнографічні матеріали, зібрані в Новгороді-Сіверському у 1948 році, містять докладні описи місцевих способів лову. Зокрема, згадуються невід та сітки, оснащені поплавками з осокорової або березової кори й нижніми грузилами з каменю чи металу. Зафіксовано й використання так званої «топтухи» – особливого сіткового знаряддя, за допомогою якого рибалка міг ловити рибу на мілководді, пересуваючись у воді. У матеріалах також описано колективний лов неводом, для якого власник снасті збирав артіль рибалок. Це промовисте свідчення того, наскільки важливим було рибальство в житті прибережних громад.

Під час музейного уроку учні мали змогу розглянути давні рибальські знаряддя, порівняти їх, поміркувати над призначенням і способом використання. Через музейні предмети відкривалася не лише історія промислу, а й повсякденне життя людей, які мешкали поруч із Десною, залежали від її природних ресурсів і передавали свої знання наступним поколінням.

Та розмова не обмежилася минулим. Адже рибальство – це ще й історія взаємодії людини з природою. Річка є не просто місцем, де можна впіймати рибу. Це складна екосистема, у якій кожен вид має своє значення, а стан води, прибережної рослинності, заплавних озер і стариць впливає на існування водних мешканців. Надмірний вилов, забруднення водойм, руйнування природних місць нересту та перебування молоді риб можуть порушувати природну рівновагу.

Мезинський національний природний парк – одна з тих природоохоронних установ, діяльність якої дає змогу поєднувати вивчення історико-культурної спадщини з екологічною освітою. Розташований на його території Мезинський археологічний музей ім. В. Є. Куриленка є особливим освітнім простором, де історія взаємин людини й природи стає зрозумілою через реальні предмети, дослідницькі завдання та живе спілкування.

Такі музейні уроки допомагають школярам побачити Десну не лише як географічний об’єкт чи місце відпочинку, а як частину історії рідного краю, джерело життя та природну спадщину, яку важливо зберегти. Адже знати, як люди користувалися дарами річки в минулому, – означає краще розуміти, чому сьогодні так важливо ставитися до неї відповідально.

Едуард Пилипенко, фахівець Мезинського НПП

Опубліковано в категорії: Головна | Прокоментуй!

Українська хата – берегиня родинного тепла

Для учнів 5 класу Авдіївського ліцею працівниками Мезинського національного природного парку було організовано пізнавально- інтерактивний захід «Українська хата – берегиня родинного тепла».

Під час зустрічі школярі здійснили цікаву мандрівку в минуле, познайомилися з традиційним українським житлом, його облаштуванням, предметами домашнього вжитку та родинними звичаями наших предків.

Діти дізналися, яке важливе місце в оселі посідали піч, покуть, скриня, стіл, рушники та інші речі, без яких важко було уявити життя української родини. Особливу зацікавленість викликало знайомство зі старовинними предметами побуту, кожен із яких має свою історію та призначення.

Щоб закріпити отримані знання, учасники взяли участь у веселих конкурсах, відгадували загадки, завершували народні прислів’я, грали в пізнавальні ігри.

Захід подарував школярам нові знання, позитивні емоції та можливість ближче познайомитися з культурною спадщиною українського народу.

Адже українська хата – це не просто оселя, а символ родинного затишку, гостинності, любові до рідної землі та зв’язку поколінь.

Дякуємо учням 5 класу та педагогам Авдіївського ліцею за цікаву зустріч, активність і щирий інтерес до історії та народних традицій України!

Наталія Сіра, директор Мезинського музею

Опубліковано в категорії: Головна | Прокоментуй!