Свято Маковія в Мезинському музеї провели весело: товкли мак, ліпили вареники по-мезинськи та створювали букетики-обереги

       Вареники – це вся різноманітність України загорнута в ніжні обійми пшеничних полів. Чому так, запитаєте ви? Все дуже просто. Всім відомо, що вареники можуть бути як основною стравою так і десертом. Але мало хто замислюється, що вони представляють традиції і культуру кожного регіону нашої Батьківщини.
       Зварені на пару чи у воді, з карпатськими грибами чи азовською рибою, а може поліською картоплею та шкварками, ну і, звісно, куди ж без всього ягідного багатства української землі. Впевнені про вареники зі смальцем і борошном ви точно не чули, а саме вони є традиційними для Сіверщини. Етнографи говорять про тридцять начинок для вареників. Ми вважаєм, що їх набагато більше. А які начинки робите саме Ви?
       Отож, ми вирішили перевірити своє вміння кулінарів, та відтворити одну зі страв, яку в давнину дарували на весілля чи родини. Вареники з маком часто готували 14 серпня, та й не дарма, бо в народі це православне свято називають Маковієм. Та не все так просто, щоб зробити макову начинку треба добре попітніти. Ви колись товкли мак в ступі? Ні! Тоді дивіться як це робимо ми.

       На свято Маковія робили також «маковійчики» – це букетики з квітів, у яких чітко виднілися головки маку. Вони освячувалися у церкві й клалися вдома за ікони. За таким ритуалом, вважали наші предки, все на наступний рік буде квітувати і дасть гарний врожай. Мак в українців слугував ще й символічним захистом від темних сил, тому в кожного в хаті був «маковійчик». Разом з дітьми ми вирішили зібрати і для себе по магічному букетику.
       Свято Маковія провели весело: товкли мак, ліпили вареники та створювали букетики-обереги. Головне, що все дійство відбувалося під звуки дитячого сміху та веселих розмов. За це, сьогодні, ми дякуємо Богу та Збройним силам України. Та, звісно, всім людям, які на своїх місцях наближають нашу перемогу.

       Вивчайте, оберігайте та відтворюйте наші традиції задля збереження культурного коду України!

Людмила Науменко, фахівець Мезинського музею

Залишити відповідь