Дуже давно, понад п’ять тисяч років тому, гарбуз почали вирощувати в далекій Америці – там, де зараз Мексика. Стародавні індіанці вважали його дарунком сонця, бо він круглий і жовтогарячий, немов саме сонечко. Вони їли гарбуз, сушили його, з насіння робили олію, а зі шкірки – посуд і навіть іграшки.
Коли мандрівники привезли гарбуз до Європи, а потім і в Україну (приблизно у XVI столітті), він дуже сподобався людям. Українці швидко полюбили цю рослину за її врожайність і користь.
З того часу гарбуз став справжнім символом українського села – його садили біля кожної хати. Гарбуз прикрашав подвір’я, годував сім’ю, а ще був частиною народних звичаїв і пісень. Його клали на покуть як оберіг дому, використовували у ворожіннях і звичаях. А ще – це головний герой жартів та прислів’їв: «Без гарбуза нема обіду», «Де гарбуз, там і хата з добром»…. Гарбуз був атрибутом невдалого сватання.
Хоча у давній Велесовій ночі (український передвісник Хелловіну) гарбуз не мав окремого ритуального значення, його часто клали на осінній святковий стіл поруч із хлібом, медом і зерном – як подяку Велесу за врожай та достаток у господарстві. Теплий вогонь у середині гарбуза, що згодом став звичним атрибутом осінніх свят, символізував світло предків, яке захищає дім від темних сил і злих духів. Так гарбуз став не лише частиною кулінарних ігор осені, а й оберегом дому у Велесову ніч – ніч, коли межа між світами найтонша.
Хай у ваших домівках завжди буде гарбуз – знак щастя, здоров’я й добробуту!
Наталія Сіра, директор Мезинського музею