Різдво Христове – одне з найбільших християнських свят, що знаменує народження Ісуса Христа, сина Божого та спасителя людства. Це свято має чимало традицій, що бережуться та шануються українцями здавна, передаючись з покоління в покоління.
Готуватись до Різдва починали заздалегідь. Господині ретельно прибирали оселі, застеляли нові або чисто випрані рушники та скатертини. Також до свята намагалися підготувати новий одяг для всієї родини. Самостійно з воску виготовляли і святкові свічки, промовляючи при цьому молитви.
В Святий вечір або Надвечір’я Різдва (6 січня) всі члени родини залишалися вдома. Цього вечора не можна було сперечатися, сваритися та лихословити. Особливої уваги заслуговує обряд «Нести кутю на покуттю». Кутя – головна, обрядова страва протягом всіх різдвяних свят. Готували її здебільшого з пшениці чи ячменю, додаючи мак, горіхи та мед. Разом з узваром її ставили на покуті (куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, найсвятіше та найпочесніше місце в хаті), попередньо заславши його сіном. Ставив кутю господар, при цьому діти імітували звуки курей та квочки, для того, щоб ті гарно неслися та виводилися курчата. Перед тим, як розпочати вечерю закликали мороза: «Морозе, Морозе іди до нас кутю їсти! А як не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю!» З появою на небі першої зірки, що символізувала народження Ісуса Христа, українці сідали за святковий стіл. Оскільки Різдву передує сорокаденний піст, то всі страви Святої вечері повинні бути пісними. Таких страв на столі мало бути 12, що символізували 12 апостолів. Розпочинали Святу вечерю з молитви за здоров’я живих та упокій мертвих. Господар першим сідав за стіл, запалював різдвяну свічку, благословляв вечерю та куштував кутю, після чого роздавав її всій родині. Скуштувавши куті з узваром можна було переходити до інших страв: борщу, вареників, грибів, капусти, картоплі, риби тощо.
Різдвяні свята нерозривно пов’язані з традицією вшанування померлих. За віруванням предків, в цей час поєднуються світи живих і мертвих. Тож після Святої вечері на столі завжди залишали по ложці кожної страви для померлих родичів, або взагалі не прибирали зі столу.
Вірили також, що в Надвечір’я тварини можуть говорити, тому в деяких регіонах існував звичай пригощати кутею і худобу.
Зранку 7 січня українці зазвичай ходили до церкви, а після служби відвідували родичів та друзів. Цього дня прийнято вітатися фразою «Христос народився!», у відповідь – «Славімо його!». На відміну від Святого вечора, на Різдво вже не обмежувалися пісними стравами. На святковому столі були ковбаси, шинка, яйця тощо.
Ще одна невід’ємна різдвяна традиція – колядування. Колядники співали пісень, прославляючи господарів, бажаючи здоров’я та достатку, отримуючи за це різні смаколики чи гроші. Проте, в залежності від регіону, колядували по різному. Вважалося, що чим більше колядників відвідає оселю – тим щедрішим для родини буде рік. Також поширеним звичаєм був вертеп – різдвяна вистава. Неодмінним атрибутом вертепу була різдвяна зірка, символ радості та народження Ісуса Христа.
Ці чудові традиції не втрачають актуальності і в наш час. Як і наші прадіди, ми з нетерпінням чекаємо Різдва – сімейного свята, сповненого щастям, радістю та щирими емоціями від спілкування з близькими та рідними.
Марина Усок, провідний
фахівець з екологічної освіти
