Мезинський національний природний парк

Зима — особливий і водночас складний період у житті цієї величної тварини. У холодну пору року лосі змінюють свою поведінку та спосіб життя, пристосовуючись до нестачі кормів і суворих погодних умов. Вони стають менш рухливими, намагаються берегти енергію та тримаються ділянок лісу з густим підліском, молодняком і хвойними насадженнями, які захищають від вітру та морозу.

Раціон лося взимку суттєво відрізняється від літнього. Замість трав і водної рослинності тварини живляться гілками, пагонами та корою дерев — найчастіше верби, осики, берези, крушини, молодої сосни. Саме тому їх часто можна побачити на узліссях, вирубках і поблизу чагарників.

Після осіннього періоду гону самці поступово скидають роги, а самиці вже носять під серцем майбутніх малят, які з’являться навесні. Узимку лосі зазвичай тримаються поодинці або невеликими групами, користуються постійними стежками та глибокими слідами в снігу, що допомагає легше пересуватися засніженими ділянками.

Нагадуємо! Лось занесений до Червоної книги України, тому потребує особливої охорони та дбайливого ставлення.

Збереження таких видів є важливою умовою підтримання природної рівноваги та біорізноманіття.

^{Служба державної охорони Мезинського НПП}

Ви коли-небудь замислювалися, що птахи – це не просто частина пейзажу, а об’єкт серйозної науки – орнітології? Це цілий світ, де вчені вивчають усе: від того, як птах розвивається в яйці, до того, чому він обирає саме наш край для перепочинку.

Мезинський національний природний парк – це справжній «аеропорт» для пернатих, і історія його дослідження нагадує захопливий літопис, що створювався століттями. Але хто ж ці люди, які відкривали нам таємниці місцевих пернатих?

XVIII століття: Перші кроки зробив натураліст Йоганн Гюльденштедт. Повертаючись із Кавказу, він проїжджав тутешніми землями та занотував перші відомості про місцеве птаство.

XIX століття: Естафету перехопив професор Київського університету Карл Кеслер. Його праці стали фундаментом для розуміння фауни всієї України, зокрема й Подесення.

Золота доба експедицій (20–30-ті роки XX ст.): Справжній науковий прорив стався завдяки експедиціям Дніпровської біологічної станції. Під керівництвом видатних вчених Миколи Шарлеманя та Дмитра Белінга було детально описано не лише птахів, а й увесь природний комплекс річки Десна.

У другій половині минулого століття значну увагу регіону приділяли сумські науковці — В. Афанасьєв, В. Бєлік та М. Книш, а на етапі створення самого парку важливий внесок зробив Юрій Кузьменко.

Після створення парку орнітологічні дослідження проводили Віталій Казанник (птахи вцілому, міграції, просторовий розподіл), Наталія Атамась (навколоводні птахи, колоніальні навколоводні птахи), Сергій Хоменко та Сергій Галущенко (міграції).

Цікавинки парку, які вас здивують:

• Десна – це «авіамагістраль». Наша річка є одним з головних міграційних коридорів для тисяч птахів, переважно навколоводних.
• Сапсан – супермен у пір’ї. Це найшвидший птах у світі, і його можна зустріти у нас взимку або під час прольоту.
• Ремез-архітектор. Ви бачили гніздо-рукавичку? Цей птах плете неймовірну «м’яку хатинку», яка звисає над водою.
• Скопа – професійний рибалка. Цей хижак їсть виключно рибу і часто зупиняється на Десні, щоб пополювати.
• Волове очко. Один із найменших птахів Європи, що вражає своєю енергійністю.

Мезинський НПП продовжує залишатися живою лабораторією під відкритим небом, де кожен змах крила може стати початком нового наукового відкриття.

^{Підготувала Лариса Подоляко за матеріалими Літописів природи Мезинського НПП}

Теріологія – це розділ зоології, що вивчає ссавців: їх різноманіття, поширення, чисельність, екологію та взаємодію з довкіллям. У побуті ми часто називаємо ссавців «звірями», однак у науковій термінології правильним є саме поняття ссавці (Mammalia).

Мезинський національний природний парк є важливою територією для дослідження та збереження ссавців Подесення. Станом на сьогодні тут зафіксовано 47 видів ссавців, що представляють різні екологічні групи – від великих копитних до дрібних, малопомітних видів, спосіб життя яких тривалий час залишався недостатньо вивченим.

Коли ми чуємо словосполучення «дослідження ссавців», в уяві часто постає образ науковця, який спостерігає за твариною з укриття. Проте насправді така робота значно ширша й складніша. Найчастіше дослідники мають справу не з самими тваринами, а зі слідами їхньої присутності: відбитками, норами, залишками їжі, слідами життєдіяльності. Саме з цих, на перший погляд непомітних деталей, складається цілісна картина життя ссавців на території парку.

Для обліку та моніторингу ссавців застосовують маршрутні обстеження, зимові обліки за слідами на снігу, аналіз біотопів, а також дані, отримані з фотопасток. У дослідженнях дрібних ссавців використовують спеціальні живоловні пастки, що дозволяють визначити видовий склад без завдання шкоди тваринам. Отримані дані аналізуються в динаміці з року в рік. Це дає змогу відстежувати зміни у стані популяцій та загальному функціонуванні екосистем.

Дослідження ссавців на території парку проводили такі науковці, як Мішта А.В., Годлевська О.В., Назаров Н.В. та інші фахівці, які здійснювали облік, моніторинг і вивчення екології і поведінки тварин.

З життя деяких тварин парку:

Кажани – єдині ссавці, здатні до справжнього активного польоту. Їхні крила – це видозмінені передні кінцівки, вкриті тонкою еластичною шкірою, що дозволяє маневрувати в повітрі з неймовірною точністю. На території парку зафіксовано 10 видів кажанів. Вони активні переважно вночі, орієнтуються за допомогою ехолокації та відіграють важливу роль у природних екосистемах, зменшуючи чисельність комах.

Щоб пережити великі морози, дикі кабани облаштовують собі своєрідні лежанки – заглиблення в землі, які щедро вистилають мохом та травою. Зверху і по краях такі укриття обносять хмизом, гілками, очеретом, рогозом та іншою рослинною підстилкою. У результаті утворюється природне «гніздо», яке добре утримує тепло, захищає від вітру та снігу. У сильні морози кабани часто лежать у таких сховищах групами, щільно притискаючись один до одного – так вони зменшують тепловтрати і легше переживають низькі температури.

Куниця лісова – переважно нічна тварина, яка майстерно пересувається по деревах завдяки гнучкому тілу та гострим кігтям. Свій пухнастий хвіст вона використовує як ковдру: у холодну пору року куниця згортається клубком і накриває ним мордочку, зберігаючи тепло під час відпочинку.

Лисиця не просто хижак, а одна з найбільш екологічно пластичних тварин (легко пристосовується до навколишнього середовища). Вона легко змінює раціон залежно від сезону: від мишоподібних гризунів до плодів і падалі. Цікаво, що лисиця часто робить запаси їжі, ховаючи здобич у ґрунті або під листям і повертаючись до неї через кілька днів. Така поведінка свідчить про добре розвинену просторову пам’ять.

Саме завдяки багаторічній роботі науковців ми сьогодні розуміємо, які види потребують охорони та чому територія Мезинського національного природного парку є надзвичайно цінною для збереження біорізноманіття.

^{Підготувала Людмила Науменко за матеріалами Літописів природи Мезинського НПП}