Категорія: Головна

     Саме тут знаходяться монастирські печери. Розташовані вони у схилі великого, густо вкритого липовим та кленово-дубовим лісом, яру на глибині 15 метрів і глибше від поверхні. Печери вирубані у міцному глинистому лесі, не мають допоміжних укріплень. Вони мають кілька входів і, за переказами, тягнуться аж до Десни. Довжина однієї з них досягає 100 метрів і побудована у вигляді вісімки. На думку дослідників час створення цієї підземної споруди – це кін. XVIII – поч. XIX ст..

     На кін. XVII ст. монастир складався із дерев’яних будівель і печер, що були викопані в густому лісі недалеко від того місця, де з’явилася ікона Святого Миколая. Вони перебували за межами основної території і являли собою скит. Відомі навіть імена трьох печерних пустельників: Євстафія, Єлисея й Іллі. Грамота 1667 р. свідчить, що це були «пустельнолюбившие подвижники» з числа ченців макошинських (Руденок, 2003).
       Існує переказ, що одного разу отець Євстафій з Єлисеєм пішли в сусіднє село за харчами, а Ілля молився в келії угоднику Божому Миколаю. Закінчивши молитву він пішов у ліс на роботу і раптом побачив, що його келія горить, а врятувати її неможливо. Сильно переживав Ілля, думаючи, що разом із келією згорів і благодатний образ Миколая. Проте, на попелищі іноки знайшли святу ікону цілою і неушкодженою. Мабуть, саме після цієї події пустельники по прикладу отців Києво-Печерських вирішили жити в печерах. А щоб раптом не піддати небезпеці пожару храм, печери вирили на захід від нього на півскаті глибокого яру.
       Рихлівські печери цікавлять багатьох краєзнавців, але вони ще повністю не досліджені.

      Так ось днями фахівці Мезинського парку зробили експедиційний вихід до печер Рихлівської пустині.
                                           
                                                  Алла Наливайко, заст.нач.відділу еколого-освітньої роботи та рекреації (за матеріалами бібліотеки НПП)

     Проходячи маршрути територією парку, все частіше в поле зору почали потрапляти чужорідні види: борщівник Сосновського, золотарник канадський, клен ясенелистий, ехіноцистис шипуватий, амброзія, ваточник сирійський й інші. І склалось таке враження, що хащі з клена ясенелистого вже нікого не турбують. Він фактично заполонив узбіччя, пустища і звалища.
      За останні 100 років відбулося значне змінення рослинного світу. Сьогодні в регіонах домінують бур’яни з інших континентів, які людина завезла сюди через недбалість або необережність.
       Просвітницький захід, проведений сьогодні в Мезинському парку, якраз і зорієнтований на вивчення інвазійних видів, виявлення і фіксацію їх на рекреаційних ділянках парку та розгляд безпечних методів боротьби.
     

Пам’ятайте, будь ласка, поширення чужорідних видів призводить до біологічного засмічення, а його набагато складніше подолати, ніж хімічне, оскільки всьому живому притаманне розмноження. Тож, двічі подумайте, висаджуючи на присадибній ділянці золотарник канадський – злісний алерген.

     В Україні зростає 16 видів цієї надзвичайно корисної рослини. У різних куточках нашої країни можна зустріти такі назви, як: чебрик, лимонний душок, чебчик, мухопал, богородична трава, боровий перець. Мова йде про чебрець – багаторічний невисокий напівкущ заввишки до 40 см.
     Ця рослина дуже добре відома у багатьох країнах світу і, маючи надзвичайні цілющі властивості, широко застосовується у народній медицині. Крім того, чебрець широко використовують у харчуванні. Молоді рослини додають під час соління огірків, маринуванні груш та яблук. Його висушене листя на Кавказі використовують як приправу до юшок, котлет, м’ясних бульйонів. У Польщі з чебрецю, маргарину, борошна, бульйону та сметани готують соус. У багатьох країнах рослину використовують при проведенні богослужінь, ритуальних діях і магії, виготовляють різні обереги. На Русі, під час святкування Успіння пресвятої Богородиці, ним прикрашали ікони Божої Матері. А ще препарати, відвари та настої чебрецю в широких колах використовують у традиційній та народній медицині при лікуванні багатьох хвороб.
     Це, та багато чого іншого цікавого про цю надзвичайну рослину дізналися покошицькі школярі відвідавши чергове заняття літньої екологічної школи.

Едуард Пилипенко,
інженер з рекреаційного благоустрою 1 категорії