Категорія: Головна

      У цей день – 60 років тому, 12 квітня 1961 року, Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо земної кулі, який тривав 108 хвилин. 
      Яскраві успіхи космонавтики – закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч людей. Україна – місце, де зародилася світова космонавтика. Тут народились і працювали видатні вчені Ціолковський, Корольов, Янгель, Глушко, Лозино-Лозинський. На легендарних «Комунарі», «Арсеналі» та «Моноліті» розробляли перший у світі супутник, а радянська космічна програма не відбулась би без КБ «Південне» та «Південмашу». Українець Сергій Корольов запустив першу людину в космос і створив ракету «Союз», яка і досі доставляє космонавтів на МКС.
      З ерою космонавтики пов’язане ім’я нашого земляка Миколи Кибальчича, який народився в Коропі, а дитинство пройшло в с. Мезин.
За 4 дні, які залишились до суду з неминучим смертним вироком, Микола на стіні одиночної камери надламаним ґудзиком пише і креслить свій проект. Увесь час він вимагає паперу, який він врешті-решт отримує і переносить на нього свій проект.
      Проект Кибальчича є сміливою спробою винахідницької думки підійти до розв’язання важливих теоретичних і практичних проблем, зв’язаних із польотом важчих за повітря реактивних літальних апаратів.
Технічна суть проекту Кибальчича полягала в тому, що літальний апарат рухається під дією сили реакції, яка виникає від виштовхування з нього із певною швидкістю частини заздалегідь заощадженої маси. Рух за рахунок виштовхування частини власної, а не позиченої ззовні маси робило апарат незалежним від навколишнього оточення, вільним від необхідності мати для початку руху опору на землі чи в повітрі і, таким чином, придатним для міжпланетних та міжзоряних польотів. Він запропонував використовувати апарат із реактивним двигуном, навіть двома. Один із них має бути розміщений у вертикальній площині й призначатися для урівноваження ваги апарата і пересування його по вертикалі. Розміщений у горизонтальній площині другий двигун забезпечуватиме політ у потрібному напрямку по горизонталі.
      Для польоту на інші планети пропонували використати магнетизм Землі, гарматний снаряд, центробіжну силу. Все це були утопії. Лише в проекті «повітроплавального приладу» М. І. Кибальчича ми знаходимо конкретне роз’яснення технічної проблеми міжпланетного польоту. Цей апарат міг би рухатися і в абсолютній порожнечі міжзоряного простору… по суті це був перший крок в історії міжзоряного плавання.
     Звичайно апарат Кибальчича має, з точки зору сучасного стану аеродинаміки і досягнутого рівня розвитку реактивної техніки, конструктивні недоліки. Але він писав свій проект у в’язниці протягом трохи більше 2 днів і у нього не було часу на другорядні деталі.
Кибальчич першим запропонував використати реактивні двигуни для апаратів важчих за повітря.
      Передсмертне бажання Кибальчича залишилось невиконаним. Він так і не отримав висновку експертизи.
      Випадково його проект було знайдено в архівах департаменту поліції і надруковано в № 4-5 журналу «Былое».
      20 січня 1960р в Коропі у сімейному будинку Кибальчичів відкрито меморіальний музей, експозиції якого розповідають про його дитячі та юнацькі роки, революційну та винахідницьку роботу. Ім’ям Миколи Кибальчича названо кратер на зворотному боці Місяця.
      До 125 річниці з дня народження М. Кибальчича в Короп та Мезин у жовтні 1978р. приїздили космонавт Ю.О. Романенко та маршал авіації С.І.Руденко.
Так, як своє дитинство винахідник провів у с. Мезин, то в експозиції Мезинського археологічного науково-дослідного музею ім. В. Є. Куриленка та його філії знаходяться матеріали, присвячені славетному земляку .
      Спадщина, залишена нам Кибальчичем, широко використовується у сучасній космонавтиці.

Наталія Сіра, директор археологічного
науково-дослідного музею імені В.Є. Куриленка

      Шовкопляс Iван Гаврилович – український вчений – археолог, провідний фахівець у галузі верхнього палеоліту України, історик, бібліограф, музеєзнавець і викладач, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.
      Народився 8 квітня 1921 року в с. Лазірки Оржицького району Полтаської області.
      На півночі України ним розкопані широко відомі пізньопалеолітичні стоянки: Мезин, Добраничівка, Клюси, Радомишль. У Києві на березі річки Почайна разом з дружиною, вченим-археологом Ганною Михайлівною Шовкопляс, відкрив велике унікальне поселення, що існувало з II століття до н.е. по VI-VII століття н.е.
      Мезинську пізньопалеолітичну стоянку Іван Гаврилович Шовкопляс досліджував з 1954 по 1961 рр.

      У 1964 році захистив Докторську дисертацію на тему «Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолетическую эпоху».      Результати досліджень Мезинської стоянки вийшли окремою монографією у 1965 році, де представлені розділи: культурний шар і господарсько-побутові комплекси стоянки; флора і фауна; кремнівий і кістковий інвентар; вироби мистецтва; Мезинська стоянка та деякі питання з історії пізнього палеоліту.
      Специфіка довоєнного вивчення стоянки полягала в тому, що воно проводилося або траншейним (1х6 м), або так званим кесонним методом з пометровою фіксацією знайдених матеріалів, що не давало повної картини вигляду пам’ятки.
      Розпочаті в 1954 р. розкопки Мезинської стоянки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом І.Г. Шовкопляса проводилися шляхом одночасного відкриття культурного шару на великій площі та фіксації залишків давніх комплексів з їх широким оточенням. Усі виявлені культурні знахідки залишалися на своїх місцях до їх повного вивчення. З метою цілісного аналізу великих за розміром площ застосовувався метод тимчасової консервації – в 1954 та 1955 рр. Загальна вивчена площа стоянки близько 1200 кв. м. На підставі досліджених в 1954 -1961 рр. господарсько-побутових комплексів та аналізу результатів попередніх розкопок було встановлено, що стоянка складалася із п’яти комплексів поселень. Численні знахідки на стоянці (120 тис. одиниць) можна поділити на фауністичний комплекс, що загалом становить 8600 одиниць, кремневий інвентар та вироби мистецтва.

      У 1973 р. за монографію «Розвиток радянської археології на Україні (1917—1966): Бібліографія» (1969), в якій, серед інших, були приведені твори «небажаних» в ті часи вчених, як Ф. Вовк, В. Антонович, М. Грушевський та ряд інших, йому були висунуті ідеологічні звинувачення та переведено на роботу в Центральну наукову бібліотеку (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), де він і пропрацював до останнього дня свого життя.

Наталія Сіра, директор Мезинського археологічного
науково-дослідного музею імені В.Є. Куриленка