Пам’яті видатного земляка…

       16 березня 2021 року виповнюється 10 років, як пішов з життя відомий краєзнавець, археолог, засновник і незмінний протягом чотирьох десятиліть директор Мезинського археологічного науково-дослідного музею – Куриленко Василь Єлисеєвич.
       У музейній сфері, як і в будь-якому іншому культурно-соціальному середовищі, визначальну роль відіграють особисті якості працівників.
Василь Єлисейович був прикладом безкорисливої, фанатичної відданості професії, щирої людяності, справжньої інтелігентності, наполегливої працьовитості, яка слугувала джерелом доброти, натхнення та піклування для колег, учнів, земляків-односельців, багатьох знайомих та незнайомих людей, яким поталанило зустріти В. Є. Куриленка на своїх життєвих шляхах.
Саме він доклав максимум зусиль для збереження культурної спадщини нашого краю, створивши один з найбільших сільських музеїв на теренах України, що зберігає, вивчає, експонує та пропагує оригінальні пам’ятки матеріальної та духовної культури.
       У 2011 році, згідно погодження Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини облдержадміністрації, Мезинському археологічному музею присвоєно ім’я його засновника – В. Є. Куриленка.
Василь Єлисейович відомий як на Чернігово-Сіверщині, так і в Україні як фундатор цілого ряду археологічних відкриттів, що збагатили наукову думку про давнє минуле Подесення. За 46 років досліджень В. Є. Куриленко відкрив та опрацював 24 археологічні культури на території та в околицях Мезинського національного природного парку; дешифрував мезинські браслети, дослідив стійбище мисливців на мамонтів; зібрав велику кількість книжок різної тематики, серед яких більше 400 книжок з історії та археології, стільки ж із живопису і мистецтва; 98 статей, надрукованих, як правило, в наукових виданнях, не рахуючи маси наукових заміток у різних газетах.
Головним досягненням Куриленка в археології є метод комплексного дослідження округи, який дозволяє виявити динаміку культур, простежити етапи історичного процесу. Створений ним «Графік етнокультурних змін округи» є одним із доказів не лінійного розвитку культури людства, а складного процесу із «зигзагами різної амплітуди».
       Найвизначнішою державною нагородою В. Є. Куриленка є «Орден за заслуги» ІІІ ступеня, вручений 11.08.2008 р. з нагоди 100-річчя розкопок Мезинської палеолітичної стоянки, серед інших відзнак ряд Почесних грамот та дипломів.
       Діяльність Василя Єлисейовича Куриленка заслуговує глибокої пошани.

             ФАНАТ
краєзнавцю Куриленку В.Є присвячується

Його ровесникам багато
І звань, і слави додалось.
А він вивча свій край завзято,
Шукає невідоме щось.

Черіп’я давнини збирає,
Культур розпилених в віках.
Чаклує над первісним краєм
В своїх гіпотезах – думках.

В музеї всякі експонати
Невпинно множаться в числі.
І чемно звуть його фанатом
В окрузі люди на Десні.

В пізнаннях давніх багатенько
Розтратив сил своїх, часу.
Такий Василь є Куриленко,
Митець, закоханий в красу.

І археолог він, і вчений,
Для декого, може, й дивак.
Шукає дивного ковчега,
Не відступається ніяк.

Дізнатись хоче до дрібниці,
Що в цих місцях колись було,
Куди пливла Десни водиця,
Чому назвали так село.

І де тут мамонти блукали,
Як пращурам тоді жилось?
Хоч таємниць уже й немало
Відкрить в розкопках довелось.

В постійнім пошуку щоденно
Нових стоянок та яранг
Не відступається – натхненно
Переступа на вищий ранг.

Давно в околицях тутешніх
Завісу знято таїни.
І ми, й за нами всі прийдешні,
Знать будем епос давнини.

Володимир Пилипець                        

Наталія Сіра, директор Мезинського
                         археологічного науково-дослідного
                                            музею імені В.Є. Куриленка

«За річки, воду і життя»

        Саме під таким девізом 14 березня світова спільнота відзначала Міжнародний день дій боротьби проти гребель, на захист річок, води і життя (International Day of Actions against Dams, for Rivers, Water and Life).
        Масштаби втручання людини в природний стан річок вражають. У сучасному світі для забезпечення зростаючих потреб у воді і енергії працює 45 тисяч великих (заввишки більше 15 метрів) гребель.
        В Україні нараховують більше 3 тисяч річок та потічків. Та ніхто не знає, яка кількість з них залишилась вільнотекучою. Громадськість і активісти постійно сигналізують про незадовільний стан річок через наявність штучних перешкод. Більшість річок в Україні та світі сьогодні течуть зовсім не так, як задумала природа. Їхні води не шукають нового річища під час повені, натомість течуть прямо, як того захотіли люди. Будівництво гребель на річках – серйозне втручання в природу, що може мати катастрофічні наслідки.
        Основними наслідками від штучного регулювання річок є:
1. Переселення величезної кількості людей і затоплення великих територій. За останні півстоліття в усьому світі в результаті будівництва великих гребель було переселено 60 мільйонів населення. Через будівництво гребель було затоплено в цілому 400 тисяч кв. км. найродючіших земель і цінних лісів.
2. Ризик прориву гребель, особливо великих. Прорив гребель призводить до великої кількості жертв і масштабних руйнувань.
3. Порушення екосистем річок, а оскільки в природі все взаємопов’язане і інших природних об’єктів.
        Основною унікальною властивістю річки є проточність. Наслідком створення гребель є суттєве зниження течії. Ділянка річки розташована вище греблі перетворюється на ставок або руслове водосховище. Поступово відбувається заболочення. Зменшення проточності сприяє надмірному розмноженню синьо-зелених водоростей, так званому «цвітінню води», що в свою чергу може викликати мор риби.
        Гребля негативно впливає і на нижче розташовану частину русла річки. Регулювання стоку і зрізування паводку супроводжуються зневодненням рік нижче греблі, зниженням рівня ґрунтових вод і опустелюванням заплавних земель, що і є головним фактором спустошення і втрати життя.
        Греблі – основна причина зміни видового складу риб у річках. Вони є нездоланною перешкодою для риб, які підіймаються на нерест.
        До побудови каскаду водосховищ на Дніпрі в Десну на нерест заходили такі види риб як осетр російський, білуга; вирезуб; рибець.
        Заплавні луки в весняну повінь – це ідеальне місце для нересту риб, які відкладають ікру на рослинність (щука, судак, сом, лящ, синець та ін.). Трава на заплавних луках має властивість рости під водою, вона виділяє кисень та збагачує ним ікру. Органічні залишки торішньої трави – це їжа для дафній, циклопів та інших організмів, якими живляться мальки риб. Повільний спад рівня води дозволяв мальку підрости і без перешкод спуститися в русло річки. При побудові гребель та контролюванні паводків таких ідеальних умов для нересту риби на жаль немає.
        Спорудження гребель на річках – це загроза знищення річок, знищення ландшафтів і екосистем, здорового довкілля.

                                                       Марина Усок, провідний фахівець з екологічної освіти