Саме тут знаходяться монастирські печери. Розташовані вони у схилі великого, густо вкритого липовим та кленово-дубовим лісом, яру на глибині 15 метрів і глибше від поверхні. Печери вирубані у міцному глинистому лесі, не мають допоміжних укріплень. Вони мають кілька входів і, за переказами, тягнуться аж до Десни. Довжина однієї з них досягає 100 метрів і побудована у вигляді вісімки. На думку дослідників час створення цієї підземної споруди – це кін. XVIII – поч. XIX ст..
На кін. XVII ст. монастир складався із дерев’яних будівель і печер, що були викопані в густому лісі недалеко від того місця, де з’явилася ікона Святого Миколая. Вони перебували за межами основної території і являли собою скит. Відомі навіть імена трьох печерних пустельників: Євстафія, Єлисея й Іллі. Грамота 1667 р. свідчить, що це були «пустельнолюбившие подвижники» з числа ченців макошинських (Руденок, 2003).
Існує переказ, що одного разу отець Євстафій з Єлисеєм пішли в сусіднє село за харчами, а Ілля молився в келії угоднику Божому Миколаю. Закінчивши молитву він пішов у ліс на роботу і раптом побачив, що його келія горить, а врятувати її неможливо. Сильно переживав Ілля, думаючи, що разом із келією згорів і благодатний образ Миколая. Проте, на попелищі іноки знайшли святу ікону цілою і неушкодженою. Мабуть, саме після цієї події пустельники по прикладу отців Києво-Печерських вирішили жити в печерах. А щоб раптом не піддати небезпеці пожару храм, печери вирили на захід від нього на півскаті глибокого яру.
Рихлівські печери цікавлять багатьох краєзнавців, але вони ще повністю не досліджені.
Так ось днями фахівці Мезинського парку зробили експедиційний вихід до печер Рихлівської пустині.
Алла Наливайко, заст.нач.відділу еколого-освітньої роботи та рекреації (за матеріалами бібліотеки НПП)