Мізинський став та Мізинська дорога згадуються в царській грамоті 1551 р. як південно-східна межа починку на річці Лосці Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Тобто, за цією межею поширювався на південь Мізинський ґрунт – суцільний ліс не приналежний Спаському монастирю. По таких незначних згадках Мізина не можна встановити чи був він малою безцерковною деревнею чи малим церковним селом. Лише після передачі мізинцям в оренду бортних дерев та угідь Спаського монастиря Мізин названо селом у виписці 1633 р., отже, Мізин вже мав храм. Безсумнівно, мізинська Іллінська церква знаходилася в центрі Мізина, поділеного великим яром на дві майже рівні половини. На підгірку північної половини Мізина й стояла Іллінська церква, вище якої та на західному схилі був цвинтар і городок (40х30 сажнів), колишнє укріплене місце, фортеця. У минулому це найкраще місце для язичницького бога Перуна, який став у хрещеному народі зватися Іллею Громовержцем.
Свою назву на честь пророка Іллі церква отримала з потреби божого захисту другого після Горбова броду через Десну, як місця битв з ворогами за переправу на шляху до Новгорода-Сіверського. Зокрема, село Мізин часто згадується у подіях Смоленської війни 1632-1634 рр. Десь там «під Мізином на байраку» відбувся бій поляків з москалями вночі 27 (17) січня 1633 р.
У царській грамоті 1667 р. село Мізин згадано нарівні з деревнями Лоскою, Студінкою, Ігнатівкою та Кудлаївкою, як володіння Новгород-Сіверського Спаського монастиря.
Мізинська церква стала зримим свідком подій Північної війни, а саме битви шведів з москалями за Десну 1-2 листопада 1708 р., що відбувалася біля переправи за якихось сто сажнів від Церковної гори.
За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Мізин Понорницької сотні все ще перебувало у володінні Новгород-Сіверського монастиря. У Мізині була одна дерев’яна церква та один священик.
У 1800 р. була збудована в Мізині нова дерев’яна Іллінська церква. Священиком у церкві служив Іоанн Павлович Адамсевич (49 р.), а дячком – Андрій Георгійович Іваницький (21 р.), як бачимо зі сповідального розпису 1801 р. У д’ячка народився син Максим, який мав бути священиком, після закінчення Чернігівської духовної семінарії, а він наперекір батькові став мандрівним актором, дійшов до Полтави і був прийнятий Котляревським до Полтавського театру. Котляревський надрукував книжку віршів Максима Іваницького «Мої думи». За занадто сумні думи про долю селян в московській імперії, Іваницький був висланий з Полтави до свого Мізина, де служив замість свого батька дячком в Іллінській церкві, вчителював, складав думи, ставив спектаклі, п’єси та тримав чималу пасіку.
У 1851 р. мізинці перебудували свою дерев’яну Іллінську церкву. Поставили її на цегляний фундамент, обшили зовні тесом, покрили залізом, пофарбували олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 34 аршини (24,1 м), найбільша ширина – 23 аршини 7 вершків (16,3 м), висота до верху карниза – 11 ½ аршини (8,3 м). Великих вікон – 23 шт.; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 4 шт., внутрішніх двостулкових – 1 шт., одностулкових – 3 шт. Іконостас довжиною у 3 сажні (6,3 м), висотою – 3 сажні 12 вершків (6,8 м). Дзвіниця була в 2 яруси, загальною висотою до верху карниза – 4 сажні 9 вершків (8,5 м). Найближча до церкви селянська хата стояла за 30 сажнів (64 м) з південного боку.
У 1896 р. збудували в Мізині дерев’яну церковно-приходську школу (12,4х6,8х3,1 м), криту залізом. У ній було 12 вікон (1,2х0,7 м) з подвійними рамами, 1 двостулкові двері, 3 одностулкові двері, 1 піч руська та 2 голландські. При школі був сарай (4,5х3,6х3,1 м) з колод, критий шалівкою, з дверима.
У 1908 р. збудували при мізинській церкві дерев’яну сторожку (3,9х3,8х2,4 м) з сінями (3,9х1,4 м) з соснового брусу, покриту тесом. Сторожка мала 3 вікна, 2 двері, дощату підлогу та стелю, 1 руську піч.
Страхова вартість Іллінської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 3500 руб., вартість будинку священика – 1400 руб., амбару – 50 руб, хліву – 30 руб,, навісів – 10 та 5 руб., будинку псаломщика – 300 руб., амбару – 60 руб., хліву – 30 руб,, навісу – 10 руб., школи – 800 руб., сараю – 5 руб., сторожки – 100 руб., разом – 6300 руб.. Оцінку вартості кожної будівлі склали: заміщаючий благочинного по страхуванню священик Юровський, священик Василь Сахновський, священик В. Гнивушев, церковний староста Стефан Собичевський, представники прихожан Тимофій Собичевський, Федот Горклий.
У 1914 р. мізинці знову перебудували свою Іллінську церкву, з причини збільшення кількості її прихожан. Відтепер довжина церкви разом з дзвіницею становила 40 аршин (28,4 м), тобто церква стала довша на 6 аршин за стару церкву у 34 аршина (24,1 м). Найбільша ширина оновленої церкви була у 28 аршин (18,9 м), тобто на 4 аршина вона стала ширша за стару у 23 аршина 7 вершків (16,3 м). Висота церкви до верху карниза становила 9 аршин (6,4 м), На церкві була одна мала главка над олтарем. Великих вікон нараховувалося 24 шт., на одне більше ніж було, також додалися одні двері, їх стало 9 шт., з них 3 зовнішніх стулкових обшитих залізом та 6 внутрішніх. Дзвіниця додала один ярус і стала триярусною, висотою у 29 аршина (20,5 м) до верху карниза, тобто аж на 12 метрів стала вищою за стару дзвіницю. Найближча до церкви селянська хата стояла за 21 сажень (43,7 м) зі східного боку. Страхова вартість церкви з дзвіницею без іконостасу становила 16000 руб..
Зберіглося фото перебудованої Іллінської церкви, яке було зроблено в 1930 р. мистецтвознавцем Павлом Жолтовським (1904-1986). На підставі цього фото відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976) зробив опис церкви: «Іллінська церква одноверха, добудовано бокові – південний і північний – приділи з портиками і фронтонами. Під час добудови дзвіниці бабинець зовсім перероблено. Церква має зв’язок з групою «баштових» церков: зруб стін центральної її дільниці – високий, монументальний формами восьмигранник, яскраво освітлений вікнами, прорізаними в верхніх частинах граней зрубу. Але короткий перший залом переводить об’єм дільниці у восьмерик просторий, вагомий масою і присадкуватий за пропорціями. Таких восьмериків у церков «баштового» типу зустрічати не доводилося. Різке звуження об’єму центральної дільниці припадає не на перший, а на другий залом».
Мізинці пам’ятають, що їхня «церква стояла на найкращім місці на схилі балки, звідти її перевезли на протилежний схил в розібранім, знівеченим вигляді й зробили з неї школу». У 1968 р. зробили фото з Церковної гори, де була церква, з якої видно школу, колодязь та магазин ліворуч.
За матеріалами В`ячеслава Кириєвського,
краєзнавця (м. Шостка)