Шовкопляс Iван Гаврилович – український вчений – археолог, провідний фахівець у галузі верхнього палеоліту України, історик, бібліограф, музеєзнавець і викладач, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.
Народився 8 квітня 1921 року в с. Лазірки Оржицького району Полтаської області.
На півночі України ним розкопані широко відомі пізньопалеолітичні стоянки: Мезин, Добраничівка, Клюси, Радомишль. У Києві на березі річки Почайна разом з дружиною, вченим-археологом Ганною Михайлівною Шовкопляс, відкрив велике унікальне поселення, що існувало з II століття до н.е. по VI-VII століття н.е.
Мезинську пізньопалеолітичну стоянку Іван Гаврилович Шовкопляс досліджував з 1954 по 1961 рр.
У 1964 році захистив Докторську дисертацію на тему «Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолетическую эпоху». Результати досліджень Мезинської стоянки вийшли окремою монографією у 1965 році, де представлені розділи: культурний шар і господарсько-побутові комплекси стоянки; флора і фауна; кремнівий і кістковий інвентар; вироби мистецтва; Мезинська стоянка та деякі питання з історії пізнього палеоліту.
Специфіка довоєнного вивчення стоянки полягала в тому, що воно проводилося або траншейним (1х6 м), або так званим кесонним методом з пометровою фіксацією знайдених матеріалів, що не давало повної картини вигляду пам’ятки.
Розпочаті в 1954 р. розкопки Мезинської стоянки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом І.Г. Шовкопляса проводилися шляхом одночасного відкриття культурного шару на великій площі та фіксації залишків давніх комплексів з їх широким оточенням. Усі виявлені культурні знахідки залишалися на своїх місцях до їх повного вивчення. З метою цілісного аналізу великих за розміром площ застосовувався метод тимчасової консервації – в 1954 та 1955 рр. Загальна вивчена площа стоянки близько 1200 кв. м. На підставі досліджених в 1954 -1961 рр. господарсько-побутових комплексів та аналізу результатів попередніх розкопок було встановлено, що стоянка складалася із п’яти комплексів поселень. Численні знахідки на стоянці (120 тис. одиниць) можна поділити на фауністичний комплекс, що загалом становить 8600 одиниць, кремневий інвентар та вироби мистецтва.
У 1973 р. за монографію «Розвиток радянської археології на Україні (1917—1966): Бібліографія» (1969), в якій, серед інших, були приведені твори «небажаних» в ті часи вчених, як Ф. Вовк, В. Антонович, М. Грушевський та ряд інших, йому були висунуті ідеологічні звинувачення та переведено на роботу в Центральну наукову бібліотеку (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), де він і пропрацював до останнього дня свого життя.
Наталія Сіра, директор Мезинського археологічного
науково-дослідного музею імені В.Є. Куриленка