Автор: Алла Наливайко

Святкуємо разом з новими надходженнями до музею!

 Відділ етнографії Мезинського археологічного науково-дослідного музею імені В.Є.Куриленка поповнився новими експонатами. Щиро дякуємо Філько Наталії Михайлівні за подаровані музею рушники, вишиті в техніці гладь Подоляко Тетяною Іванівною (1948 р.н.).

  Вишивка гладдю – це один із найдавніших і найніжніших видів вишивки. Вона отримала свою назву завдяки тому, що нитки укладаються щільно одна від одної, створюючи рівну, «гладеньку» поверхню. Така техніка нагадує малюнок пензлем.

  Така вишивка вимагає багато терпіння, акуратності, любові. Це не лише прикраса, а й частина народної культури, спосіб виразити свої почуття, думки побажання щастя й добра.

  Сьогодні ця техніка знову популярна – нею оздоблюють одяг, аксесуари, картини для інтер’єру. Вишивка гладдю – це гармонія кольору, рук і душі.

^{Наталія Сіра, директор Мезинського музею}

У Зеленому класі екоцентру Мезинського НПП відбулося інтегроване заняття «Карась — рибка з нашого ставка», під час якого діти 4–7 років познайомилися з мешканцем прісних водойм — карасем. Заняття поєднало елементи екологічного пізнання, розвитку мовлення та рухової активності.

Малята із захопленням розглядали зовнішній вигляд карася, рахували плавці, з’ясовували, як рибка дихає та як рухається у воді. Всі охоче зображали карася у вправі «Повторимо рухи рибки», а також склали харчовий ланцюг, дізнавшись, чим харчуються риби та хто може стати загрозою для них.

У грі «Мовчазні карасики» діти вчилися зосереджено слухати та реагувати на сигнали, а під час сенсорно-розвивальної гри «Злови рибку!» — проявляли уважність та швидкість реакції. Ігри принесли особливу радість, адже кожен спіймав свою рибину та отримав відзнаку «Умілий рибалка», а головне — нові знання, якими з радістю поділяться з батьками!

Завершила заняття весела вікторина «Так чи Ні», яка допомогла закріпити знання про карася: де він живе, як дихає і чому його називають «тихим мудрецем».

^{Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП}

#ІсторіяОдногоЕкспонату
📍 Мезинський археологічний музей імені В.Є. Куриленка

На фото — уламки козацьких люльок XVII–XVIII ст., знайдені на території, де колись жили козацькі громади Понорницької сотні. Вони зберігаються в експозиції Мезинського музею.

Куріння тютюну у козаків було не просто звичкою, а справжнім обрядом. Через дорогу вартість тютюну його змішували з рідними травами: м’ятою, полином, материнкою, дубовим листям, тереном. Ці суміші не лише покращували смак, а й мали лікувальну дію.

Люлька була символом козацької гідності і свободи. Вона супроводжувала козака в бою, на раді, у мирний час. Часто люльки прикрашали візерунками, орнаментами, зображеннями птахів, хрестів чи звірів. Їх виготовляли з глини, дерева або металу.

Під час рад козаки «курили люльку миру» — це означало: говорити спокійно, без сварок, приймати зважені рішення.

Люлька для козака — не просто предмет, а частинка душі козака, його оберіг і супутник у всіх дорогах життя.

^{Наталія Сіра, директор Мезинського музею}