Автор: Алла Наливайко

24 вересня до Мезинського НПП завітали друзі з Черкащини – колеги з НПП «Холодний Яр»

Метою зустрічі став обмін досвідом у сфері еколого-освітньої діяльності, рекреаційного благоустрою та збереження природної спадщини.

Під час візиту колеги ознайомилися з експозиціями Мезинського музею, а також мали нагоду відкрити для себе красу Новгород-Сіверського Полісся – його унікальні ландшафти та багатство біорізноманіття.

Родзинкою дня стало підписання договору про співпрацю між двома установами, що закладає основу для нових спільних проєктів, обміну ідеями та розвитку партнерства.

Ми щасливі бути частиною великої родини природно-заповідного фонду України, яка стоїть на варті захисту природи та щороку поповнюється новими об’єктами й відданими працівниками.

Цей візит ще раз довів: кожен куточок української природи – під надійним захистом однодумців-колег.

^{Людмила Науменко, нач. відділу еколого-освітньої роботи та рекреації}

Яри є найхарактернішою природною ознакою Мезинського національного природного парку. На цій території вони сформувалися внаслідок інтенсивних ерозійних процесів на лесових відкладах (які легко розмиваються) уздовж правобережжя Десни. Густота яружно-балкової мережі сягає 1–1,2 км/км².

Велика глибина та щільність ерозійного розчленування поверхні значною мірою зумовлені давнім рельєфом (нерівностями крейдової поверхні й наявністю горбів, складених палеогеновими піщаниками).

Стабільність екосистем в умовах такого рельєфу можуть забезпечити лише протиерозійні насадження.

^{Олександр Яковенко, палеогеограф, ст. науковий співробітник Мезинського НПП}

До вашої уваги – розповідь про село Курилівка Понорницької територіальної громади Новгород-Сіверського району, авторка якої – директорка Мезинського археологічного науково-дослідного музею імені В. Є. Куриленка Наталія Сіра.

Курилівка – село з глибоким корінням

На березі тихої Лоски, притоки Десни, постало село Курилівка (Новгород-Сіверський район). Його оточували соснові й вільхові ліси, а болота довгий час відрізали від сусідів. Ці землі пам’ятають людину ще з мезоліту: тут знаходили крем’яні знаряддя, уламки посуду, сліди перших землеробів і ремісників. Поселення існували тисячоліттями, аж до того часу, коли на кілька століть територія спорожніла.

У середньовіччі Курилівка пережила татарські набіги, проте знову ожила. Легенда розповідає, що на Хуторищі оселився запорожець-утікач. Він гнав дьоготь і смолу, здіймаючи над лісом клуби диму. Люди прозвали цього чоловіка Курилом, а хутір – Курилівкою. Згодом у Курила з’явилася винокурня, що приваблювала робітників і селян. Так невелике поселення виросло в село.

З часом Курилівка змінювалася: то занепадала, то відроджувалася. Її мешканці займалися землеробством, бджільництвом, гнали смолу, а згодом освоїли і сплав лісу по Десні. Село знало і злидні, і розквіт, пережило революцію, голод, колективізацію та війну.

Курилівка дала Україні відомого археолога Василя Куриленка, який відкрив десятки пам’яток у рідному краї і створив Мезинський археологічний музей.

Та попри багату історію, як і чимало українських сіл, сьогодні Курилівка занепадає: на початок 2025 року тут мешкає лише 33 людини.

https://www.facebook.com/chocnt