Серед пам’яток гончарства Коропщини, значне місце посідають вироби Радичівського майстра Мусія Пузиря. За своєю формою, кольором, технологією виготовлення вони відрізняються від традиційних виробів місцевих майстрів. Справа в тім, що тамтешні гончарі скористалися досвідом і виробничими секретами німецьких колоністів – членів гуттерівського братства, які оселилися тут ще наприкінці XVІІІ ст.
Великим успіхом користувалося гуттерівське гончарне виробництво (їх знаменита хабанер-кераміка). Колоністи, використовуючи місцевих жителів як найману робочу силу, водночас ділилися з ними своїми виробничими секретами.
Після переселення гуттерівців в 1842 з Радичева в Таврійську губернію керамічне виробництво в місцях їх колишнього проживання не припинилося. Місцевими майстрами було збережено багато традицій хабанського прикладного мистецтва. Наступником цих традицій став український гончар Мусій Пузир (1812 – 1895 рр.). За походженням він був міщанином з м. Короп Чернігівської губернії. Працюючи за наймом в гончарній майстерні, що належала радичівськім колоністам, Пузир знав секрети виробництва німецької кераміки, познайомився з його традиціями і отримав необхідні виробничі навички. Після від’їзду гуттерівців на Південь України, він очолив гончарну майстерню. Готові вироби продавалися не тільки в навколишніх селах – вони відправлялися на продаж на плотах вниз по Десні і Дніпру до Кременчука.
В кінці ХІХ ст. майстерня Мусія Пузиря представляла собою кам’яний будинок з трьома основними відділеннями: темним приміщенням для зберігання глини в зимовий час; сирцевої з трьома кружалами для робітників і каменем для розтирання фарб; піччю для випалу виробів. В цей час в майстерні працювало 3 – 4 людини.
Майстерня виробляла різноманітні вироби: глечики, тарілки, миски, горщики, вазони, чайний посуд, люльки. Особливим попитом користувалися глечики. На них основний орнамент розташований в горизонтальному поясі, виділеному темними лініями – подвійними зверху і потрійними знизу. Центральне велике і часто єдине орнаментальне зображення вміщено в поясі на лицьову сторону, під носиком.
Орнамент Пузиревих тарілок і мисок також типовий для хабанського гончарства: в дзеркалі в центрі поміщений традиційний квітковий мотив, а на бортах симетрично розташовані 3 (або більше) однакових менших квіткових мотивів. Палітра з синього, зеленого, жовтого і фіолетово-коричневого кольорів, визначалася як традицією, так і невеликим набором існуючих термостійких фарбників.
Мусій Пузир передав свої знання та вміння синам Григорію та Лаврентію. Григорій Пузир (1850 – 1930) залишився жити з батьком на хуторі і після його смерті продовжив виробництво керамічних виробів, дотримуючись засвоєних від батька традицій. Цією справою він займався до початку колективізації. Пізніше майстерня була зруйнована.
Для ознайомлення з гончарними виробами Пузиря запрошуємо відвідати музеї Мезинського НПП.
Наталія Сіра, директорка Мезинського музею
