Автор: Алла Наливайко

Кажани – одні з найменш відомих, але надзвичайно корисних мешканців нашої місцевості. Попри поширені міфи та забобони, ці невеликі нічні звірі є важливою частиною екосистеми: вони знищують велику кількість комах, сприяють природному балансу та зовсім не несуть загрози людям. Особливо цікаво спостерігати за тим, як вони готуються до зими та проводять свій зимовий період спокою.

Як кажани переживають зиму?

У холодну пору року більшість видів рукокрилих впадають у справжню зимову сплячку, що може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Під час цього періоду їхній організм переходить у режим економії: температура тіла значно знижується, серцебиття сповільнюється, а обмін речовин зменшується більш ніж у 20 разів. Такий стан дозволяє їм пережити зиму, коли комах немає, а отже – немає і корму.

Де зимують кажани?

Кажани обирають для зимівлі тихі, стабільно прохолодні та вологі місця. До типових схованок належать:

• природні та штучні печери;
• підвали та льохи;
• старі колодязі;
• шахти та тунелі;
• дупла великих дерев;
• технічні порожнини будівель.

Найголовніша умова – температура від +2 до +8 °C і відсутність різких перепадів, які можуть пробудити тварину та призвести до виснаження запасів енергії.

Екоосвітній захід у школі

Днями в Оболонській ЗОШ І–ІІІ ст. відбувся еколого-освітній захід – Інтерактивне заняття з елементами гри «Кажани – наші дивовижні сусіди: як і де вони проводять зимовий сон», організатором якого виступив Мезинський НПП.

Захід був побудований у форматі екоігор, головоломок та командних завдань, що дозволило учням 6–7 класів активно долучитися до пізнавального процесу. Допомогла в цьому робота із зошитом «Рік з кажанами» від Українського центру реабілітації рукокрилих. Метою заняття було не лише поширення знань про типові місця зимівлі рукокрилих і їхній зимовий сон, а й допомогти школярам позбутися страхів та хибних уявлень про цих корисних тварин.

Таким чином, всі переконалися, що кажани – не «темні створіння», а важливі сусіди, які щодня приносять користь людям і довкіллю!

^{Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП}

Чи помічали ви, що з початком холодів біля наших осель з’являється більше пернатих гостей. Холод і брак їжі змушує птахів триматися ближче до людей. І в наших силах, підгодовуючи птахів, допомогти їм пережити зиму.

Як правильно підгодовувати птахів? Про це фахівчиня парку розповіла учням Деснянської гімназії під час інтерактивного заняття «Допоможемо птахам». Діти ознайомилися з птахами, які залишаються на зимівлю, дізналися чому підгодівля рятує життя, та які продукти є для птахів справжніми ласощами, а які можуть нашкодити.

Наприкінці заходу поринули у творчість і власноруч виготовили паперову синичку, яка щодня буде нагадувати про те, що птахи потребують нашої турботи.

^{Марина Усок, пр. фахівець з екологічної освіти}

Щороку ми відтворюємо для молоді справжню магію Андріївських вечорниць. Це не просто ігри та забави – це місток у минуле, який допомагає підтримувати зв’язок між поколіннями та зберігати нашу українську ідентичність.

В вечір на Андрія молодь збиралася на вечорниці, щоб пожартувати, потанцювати, знайти свою долю та спробувати хоч трохи зазирнути в майбутнє.

І допомагало в цьому ворожіння. Щоб дізнатися коли та з ким судилося побратися – ворожили на взутті, дровах, варениках, клали під подушку гребінці та стрічки. Наприклад, щоб дізнатися котра з дівчат перша заміж вийде – ставили по черзі чобітки до порога. Чий перший чобіток до порога «дійде» – та дівчина першою перестане дівувати. А щоб знати чи в парі будеш чи ні, потрібно було занести до оселі оберемок дров та порахувати їх: якщо парна кількість – до пари, якщо ж непарна – чекати ще.

А от головною розвагою Андріївських вечорниць було кусання Калити, обрядової паляниці, що символізувала Сонце. Калиту підвішували до палиці і Пан Калитинський мав її стерегти, а от завданням Пана Коцюбинського було відкусити шматок паляниці, при цьому не засміятися. Той, хто зберігав серйозність та все ж таки зміг відкусити шматок, вважався готовим до одруження. А от пустуни, що не стримували сміху, ще рік парубкуватимуть.

Після обрядів та забав усі сідали до вечері. А після співали, танцювали та жартували. І вже розходячись по домівках, дівчата продовжували ворожити, знову й знову намагаючись дізнатися те, що хвилювало серце.

У наш час проведення Андріївських вечорниць – це не просто розвага, чи можливість відродити та зберегти українські традиції, це частина нашої культури.

^{Марина Усок, пр. фахівець з екологічної освіти}