У візит-центрі Мезинського НПП знову гамірно. Сьогодні малеча шукала відмінності слона і мамонта. Виявилося, що мамонт – вимерлий вид тварин, який належить до сімейства слонових і жив у дольодовиковому періоді. Слон же є найбільшою великою твариною на землі, тривалість життя якого прирівнюється до людської і досягає в середньому 70 років. Це єдиний представник тваринного світу, який не вміє стрибати. А як вміють дітлахи стрибати, малювати, складати пазли й розгадувати загадки побачили ми.
Щасливого дитинства всім діткам України!
В історії вітчизняного палеолітознавства немає іншої пам’ятки, яка б привертала увагу кількох поколінь археологів, викликала б стільки різних точок зору, гіпотез, як Мезинська стоянка первісної людини (с. Мезин, Чернігівська обл.). 15 серпня -День археолога, тож про дослідників Мезинської стоянки можна дізнатися із наведеної статті або ж завітавши безпосередньо до Мезинського музею.
Традиційно вважається, що її було відкрито Федором Кіндратовичем Вовком, який улітку 1908 р., напередодні ХІV археологічного з’їзду в Чернігові, провів розкопки на місці знаходження кісток у садибі козака Сисоя Кошеля.
Відомо, що Попередній комітет з підготовки з’їзду створили у Черніго-ві 1906 р. Ним була розроблена спеціальна «Програма подготовительных работ к ХIV Археологическому сьезду», яка, серед інших заходів, передба-чала збір матеріалів на території губернії для створення виставки. Каталогі-зацією надісланих матеріалів займався Петро Михайлович Добровольський, завідувач справ Чернігівської архівної комісії, один із провідних її діячів. Саме П. Добровольський звернув увагу на знахідки, надіслані на виставку священником з с. Мезин.
Ф.Вовк
П. Добровольський
С. Руденко
П. Єфіменко
За ініціативою П. Добровольського у жовтні 1907 р. у Мезині були здійснені невеликі розкопки, які фінансувалися Чернігівським попереднім ко-мітетом. Водночас серед мешканців селища провели збір експонатів та опитування щодо знахідок попередніх років. Заклопотаний роботою, пов’язаною з організацією з’їзду, П. Добровольський оприлюднив лише коротке повідомлення про пошуки у Мезині у передмові до каталогу виставки Археологічного з’їзду.
Влітку 1908 р у сусідньому селі Псарівка (нині Деснянське) наймав садибу для літнього відпочинку Ф.К. Вовк із своїм учнем С. Руденком. Ознайомившись із привезеними знахідками, він виявив у супутниковій лесовій породі дрібні кремені, явно штучного розщеплення. Це спонукало вченого на місці вивчити ситуацію і визначити ці знахідки як «стоянку пізнього палеоліту мадленської епохи».
Повідомлення про знахідки було зроблено Ф. Вовком під час з’їзду. Крім того, у складі виставки демонструвалися 72 кістки тварин та вітрина з дрібними знаряддями праці з кременю.
Розкопки, розпочаті в 1908 р., були продовжені під керівництвом Ф. Вовка в 1909 р. його учнями П.П. Єфіменком та В.В. Сахаровим. Саме тоді були знайдені видатні твори палеолітичного мистецтва – скульптурні фігурки, зроблені з бивня мамонта.
Перші відомості за результатами робіт 1909 р. з’явилися в науковій літературі того ж року, а за кордоном були викладені в 1911 р. П. Єфіменком на Діжонському конгресі. В 1912 р. Ф. Вовк зробив доповідь на міжнародному антропологічному конгресі в Женеві, після чого вони здобули світову значимість.
Через відсутність коштів у 1910 та 1911 рр. розкопки не проводилися.
Розкопками 1912 р., що проводилися Л. Чикаленком, Б. Крижановським та П. Смєловим, знову були виявлені унікальні витвори мистецтва – браслети з бивня мамонта, заготовки для браслетів та стилізовані фігурки. Вони були прикрашені геометричним, так званим, меандровим орнаментом.
В. Різниченко
М. Рудинський
Л. Чикаленко
І. Підоплічко
Із створенням Всеукраїнської Академії наук в 1918 р., а в її складі – Кабінету антропології і етнології імені Ф. Вовка знову було порушене питання про подальше дослідження стоянки, а також внесені пропозиції про видання спеціалізованого «Мізинського збірника».
Однак це видання не побачило світ через негативне ставлення академіка М. Грушевського як безпосередньо до Ф. Вовка, так і до самих результатів досліджень.
У 1929 р. з приводу 10-літнього ювілею АН України мізинські знахідки були представлені на виставці, а також було видано збірку «Мізин» за редакцією Михайла Рудинського.
У 1930 та в 1932 рр. експедиція Кабінету антропології під керівництвом Михайла Яковича Рудинського після довгої перерви здійснила розкопки з метою відкорегування ділянок розвіданих площ з майбутніми напрямами досліджень. Експедиції можна вважати комплексними, тому що в них брали участь фахівці різних напрямків: археолог М. Рудинський, геолог В. Різниченко, палеонтолог І. Підоплічко, зоолог Л. Кістяківський.
Найповніше довоєнні результати розкопок приведені в монографії П. Борисковського «Палеолит Украины» та П. Єфіменка «Первобытное общество».
З 1954 по 1961 рр. стоянка досліджувалась експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Шовкопляса Івана Гавриловича.
І. Шовкопляс
В. Куриленко
Загальна вивчена площа стоянки близько 1200 кв. м. На підставі досліджених в 1954 – 1961 рр. господарсько-побутових комплексів та аналізу результатів попередніх розкопок було встановлено, що стоянка складалася із 5 комплексів поселень.
Численні знахідки на стоянці (120 тис. одиниць) можна поділити на фауністичний комплекс, що загалом становить 8600 одиниць, кремнієвий інвентар та вироби мистецтва.
Зафіксовано залишки двадцяти видів тварин, а серед них – 116 мамонтів.
За всі роки розкопок на стоянці було знайдено 829 мушель. У більшості випадків вони мають штучні отвори, що дає припущення їх використання як прикрас.
Загальна кількість кременевого знаряддя – більше 113тис. одиниць, з яких на знаряддя праці приходиться 4429 одиниць. Але найцінніші та унікальніші знахідки – це вироби мистецтва, які представлені декількома групами. Перш за все скульптурні фігурки з бивня мамонта, що поділяються на: антропоморфні (примітивні), фалистичні (стилізовані зображення жіночої фігури), у вигляді «пташок» та фігурки тварин.
За результатами дослідження стоянки в 1965 р. вийшла монографія І.Г. Шовкопляса «Мезинська стоянка» Шовкопляс И.Г., 1965_Мезинская стоянка, яку автор присвятив своєму вчителеві і одному з перших її дослідників Петру Петровичу Єфіменку.
Деякий час вважалося, що місце стоянки досліджене повністю, і шукати там нічого. Але засновник Мезинського археологічного науково-дослідного музею Куриленко Василь Єлисейович з цим не погодився. 2005-2007 рр. він присвятив другому етапу розкопок Мезинської палеолітичної стоянки, в ході чого було закладено чотири шурфи. Дуже цікавим на унікальні знахідки виявився ІІ шурф, що знаходиться в 5 м від музею. Автором було виявлено кремені, оброблені людиною, кістки копитних тварин та мамонта. В скупченні виявлено атлант зі скелета мамонта, який, схоже, мав служити муфтою, що скріплювала тонкі кінці бивнів над входом у житло. На інших кістках зубра залишені сліди активних затісувань, шліфовки, нанесення шевронів. Найцінніша з них – нога копитного з гравірованою орнаментальною композицією ліній, що вдало лягають на ритм фаз місяця й геометричний орнамент мезинських браслетів. Цю модель описано в брошурі «Далеке минуле рідного краю».
В історію краю та в науковий обіг ввійшла й інша палеолітична пам’ятка (друга Мезинська стоянка) – Костомахин колодязь. В 70-х рр. ХХ ст. Куриленко, досліджуючи колодязь, у 8 м шарі лесу на 0,5 м вище шару крейди знайшов лінзу вугілля, кремені, суглобний плавник химерної водоплавної істоти. Книга Куриленка історія Чернігово-Сіверщини
У 1965 році завдяки наполегливій праці краєзнавця, археолога Куриленка В.Є. на території Мезинської стоянки створено музей, який висвітлює історію мікрорегіону від палеоліту до сучасності. Сьогодні музей являється серцевиною туристичного потенціалу Мезинського національного природного парку.
Сіра Н.П., директор Мезинського археологічного науково-дослідного музею імені В.Є .Куриленка
Вареники – це вся різноманітність України загорнута в ніжні обійми пшеничних полів. Чому так, запитаєте ви? Все дуже просто. Всім відомо, що вареники можуть бути як основною стравою так і десертом. Але мало хто замислюється, що вони представляють традиції і культуру кожного регіону нашої Батьківщини.
Зварені на пару чи у воді, з карпатськими грибами чи азовською рибою, а може поліською картоплею та шкварками, ну і, звісно, куди ж без всього ягідного багатства української землі. Впевнені про вареники зі смальцем і борошном ви точно не чули, а саме вони є традиційними для Сіверщини. Етнографи говорять про тридцять начинок для вареників. Ми вважаєм, що їх набагато більше. А які начинки робите саме Ви?
Отож, ми вирішили перевірити своє вміння кулінарів, та відтворити одну зі страв, яку в давнину дарували на весілля чи родини. Вареники з маком часто готували 14 серпня, та й не дарма, бо в народі це православне свято називають Маковієм. Та не все так просто, щоб зробити макову начинку треба добре попітніти. Ви колись товкли мак в ступі? Ні! Тоді дивіться як це робимо ми.
На свято Маковія робили також «маковійчики» – це букетики з квітів, у яких чітко виднілися головки маку. Вони освячувалися у церкві й клалися вдома за ікони. За таким ритуалом, вважали наші предки, все на наступний рік буде квітувати і дасть гарний врожай. Мак в українців слугував ще й символічним захистом від темних сил, тому в кожного в хаті був «маковійчик». Разом з дітьми ми вирішили зібрати і для себе по магічному букетику.
Свято Маковія провели весело: товкли мак, ліпили вареники та створювали букетики-обереги. Головне, що все дійство відбувалося під звуки дитячого сміху та веселих розмов. За це, сьогодні, ми дякуємо Богу та Збройним силам України. Та, звісно, всім людям, які на своїх місцях наближають нашу перемогу.
Вивчайте, оберігайте та відтворюйте наші традиції задля збереження культурного коду України!
