У серпні 2020 р. експедиція Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка продовжила археологічні дослідження давнього городища на території Мезинського НПП поблизу с. Деснянське. Роботи експедиції проводяться з 2014 р. на виконання «Обласної цільової програми археологічних досліджень» на замовлення Чернігівського обласного історичного музею імені Т.Г. Шевченка за участі співробітників Мезинського національного природного парку.
Результати багаторічних досліджень дозволяють засвідчити, що територія городища заселялась у минулому кілька разів: за доби бронзи, 3 тисячі років тому, за доби раннього заліза, 2,5 тисячі років тому, у ранньослов’янський час, у 4 ст. н.е. та на межі І та ІІ тисячоліття н.е., коли тут оселилися носії роменської археологічної культури, літописні сіверяни.
Сіверянський період в історії городища, напевно, найбільш цікавий. Матеріальна культура літопиних сіверян репрезентує важливий період в історії України –перехід від племінного устрою до державності. Саме у цей період городище укріплюється потужними оборонними спорудами, валом та ровом, на захищеній оборонними спорудами площадці виникає щільна житлова забудова, мешканці городища починають активно займатися не лише полюванням та збиральництвом, але й сільським господарством та різноманітними ремеслами і промислами: обробкою металу (виробництвом заліза з місцевої болотяної руди та виплавкою прикрас з привозної бронзи), кістки, каменю, гончарством (традиційний сіверянський ліпний посуд поступово замінюється гончарним). Про торгівельні зв’язки мешканців городища свідчать знахідки візантійських та сирійських намистин і бісеру, уламок арабської монети – дирхему, відкарбованого у м. Аш-Шаш (сучасний Самарканд) у 899 р.
Цього року археологи здійснювали дослідження котловану, що залишився від сіверянської споруди Х ст. Ця споруда була невеличкою за площею – приблизно 4 х 4 м (найменшою з досліджених на городищі), у ній могла мешкати родина з кількох осіб. Деревні конструкції споруди не збереглися, але їх характерні сліди дозволяють засвідчити, що вона була зрубною. На дні котловану вціліли рештки печі, спорудженої у деревинному коробі з глини. Вдалось простежити сліди принаймні трьох ремонтів печі, що свідчить про достатньо тривалий період її використання. Порівняно невелика кількість знахідок дозволяє говорити, що споруда була покинута мешканцями, які взяли з собою своє майно. На місці лишилися тільки випадково забуті або загублені побутові речі – керамічний посуд, проколки з кістки, керамічні пряслиця (важки для веретен), ґудзик, точильні бруски, бронзова бляшка від поясу тощо. Таким чином, результати цьогорічних розкопок, як і результати робіт попередніх років, дають підстави для висновку – після включення сіверян до адміністративного складу Давньоруської держави городище занепало. Напевно, його мешканці переселилися до одного з княжих міст, скоріш за все – до Новгорода-Сіверського.
Окрім цього, слід відзначити, що серед цьогорічних знахідок археологів на городищі поблизу с. Деснінське є речі, що належать до більш давніх періодів заселення Подесення –скіфські вістря стріл, уламок бронзової фібули (застібка для одягу) ранньослов’янського часу тощо.
О.Є. Черненко,
начальник Мезинської археологічної експедиції,
доцент, к. і. н.
