Такий незвичайний звичайний горобець

       20 березня відзначається Всесвітній день горобців. Ідею цього свята подав індійський еколог Мохаммед Ділавар з метою підвищення обізнаності про хатнього горобця та інших поширених в міському середовищі птахів.
       Здається, нічого цікавого та особливого в житті горобців немає. Але це тільки на перший погляд.               Ось що цікавого про горобців нам вдалося знайти.
• Вчені встановили, що батьківщина горобців — Південно-Східна Азія.
• Поселяючись поряд з людиною, горобці проникли далеко на північ в лісотундру та тундру. В крайніх північних районах ареалу горобці неодноразово повністю вимирали в холодні зими, але потім з’являлися знову.
• Горобці дуже часто влаштовують свої гнізда в стінках гнізд великих птахів, особливо білих лелек, денних хижаків, де почуваються в безпеці під захистом більш сильних сусідів, котрі, боронячи свої гнізда, заодно оберігають і горобине потомство.
• Загалом, за період вигодовування одного виводку пара горобців знищує до 30 тис. комах.
• Горобці піклуються чистоту пір’я і для того, щоб позбавитись від паразитів, часто купаються в піску або дрібних калюжах.
• Горобці – моногами, вони утворюють пару фактично на все життя. Тривалість життя в них не дуже велика: більшість не доживає до 4 років, хоча відмічаються 9- та навіть 11-річні горобці-патріархи. Середня тривалість життя горобців триває 9 – 21 місяць.
• Якщо у горобця не склалася сім’я з осені або самка загинула за зиму, у цьому випадку самець приречений провести холостяком наступний сезон. А потім він буде шукати будь-яку можливість знайти самотню самку і схилити її до спільного життя. Але це непросто, тому що на сотню горобчих припадають до 150 горобців.
• Проведені в міському парку дослідження угорських вчених показали, що близько 9 % пташенят не від «законного» батька, а в 21 % випадків в гнізді знаходилося хоча б 1 пташеня, що було не рідне своїй матері.
• Щоб вижити горобці схильні селитися зграями. Утворюючи зграйки, їм легше помічати небезпеку і швидше знаходити їжу. В зграї обов’язково є сторож, який відстежує навколишню територію і, помітивши небезпеку, подає характерний сигнал тривоги — «чрр», за яким усі горобці зриваються з місця і перелітають на безпечну відстань. У інших небезпечних випадках, як, наприклад, при раптовій появі кішки, або коли маленьке пташеня випадає з гнізда, стурбовані горобці влаштовують переполох, навперебій піднімаючи тріскотню у вигляді позивок «чере-ре-ре».
• Горобці бачать світ в рожевих відтінках, що досить незвично, так як зазвичай тварини мають чорно-білий зір. Хоча ящірки, наприклад, бачать світ помаранчевим.
• Горобці, будучи в повітрі, не можуть літати більше 15 хвилин, їм обов’язково потрібен відпочинок для відновлення сил.
• У стан спокою серце у цієї птиці б’ється 600 – 850 разів на хвилину, а от уже в польоті досягає позначки в 1000 разів у хвилину. Тому сильний переляк може бути смертельним: через різкий стрибок кров’яного тиску відбувається розрив аорти.
• До 1860 року в Америці не було жодного горобця, пізніше їх завезли з Англії для знищення шкідливих комах.
• Відома кампанія із знищення горобців як шкідників сільського господарства, що відбувалася в Китаї в 50-ті роки минулого століття. В березні – квітні 1958 року тільки з 3 дні кампанії в Пекіні та Шанхаї було знищено 900 тисяч птахів, а до першої декади листопада цього ж року в Китаї було знищено близько 1,96 мільярди горобців. Але весною наступного (1959) року масовий розвиток шкідників знищив більшу частину врожаю та призвів до голоду. 18 березня 1960 року Мао Цзедун особисто припинив кампанію по боротьбі з горобцями.
       Так як горобці вже багато років постійно мешкають поряд з людиною, то їх можна використовувати в якості «біологічного індикатора» якості навколишнього середовища та змін, що в ньому відбуваються. На початку ХХІ ст. європейські популяції сильно зменшилися, а в деяких країнах горобців навіть занесли до Червоних книг. Так, у Великобританії кількість польових горобців зменшилася на 95 %, а хатніх – на 68 %. Точні причини катастрофічного скорочення кількості горобців невідомі, ось деякі гіпотези:
• в сільському господарстві більше сіють озимі зернові культури, ні ярі, і тому після збору врожаю поля переорюють, що позбавляє горобців їжі;
• епідемія голандської хвороби ільмових призвела до майже повної загибелі старих дерев, в дуплах яких часто гніздяться горобці;
• благоустрій міст, особливо часте косіння газонів, призвело до зменшення кількості комах – основної їжі пташенят;
• неякісна їжа, що начинена хімікатами, протруєне зерно на полях, призвело до порушення в горобців обміну речовин, в їх організмі припиняє вироблятися кальцій, необхідний для вироблення яєчної шкаралупи.
       Незважаючи на широке поширення і поки що значну чисельність, горобці сигналізують нам, про проблеми в нашому домі і від їх успішного вирішення залежить і наш з вами добробут.

Назаров Назар,
молодший науковий співробітник
Мезинського НПП

День лісів

       21 березня світова спільнота відзначає Міжнародний день лісів. Ідея проголошення цього свята, зародилася ще в 1971 році під час загальних зборів Європейської конфедерації сільського господарства, на яких було обговорено значення лісових ресурсів та важливість їх збереження. Тема Міжнародного дня лісу на 2021 рік – «Відновлення лісу: шлях до оздоровлення та добробуту». Ліси – легені нашої планети, вони мають неоціненне екологічне, соціальне та економічне значення – беруть участь у формуванні клімату планети, забезпечують киснем, переробляють шкідливі викиди, зберігають водні ресурси, є середовищем існування безлічі рослин і тварин, забезпечують їжу і здорове середовище для людей, допомагають зберегти родючість ґрунтів і ландшафти…
       Ліс займає приблизно третину суходолу, але є домівкою для 3/4 усіх видів рослин, тварин і грибів, що існують на нашій планеті. З сивої давнини людина використовує ліс та його багатства для власних потреб. І з кожним роком апетити в нас ростуть. На сьогодні кожну секунду планета безповоротно втрачає 1,5 га лісу! Насамперед це пов’язано зі зростанням чисельності населення і перетворенням лісових територій для різних людських потреб. Якщо цього не зупинити наслідки для людства будуть катастрофічними.
Полісся здавна славилося своїми неозорими лісами. Та господарська діяльність людини не оминула і його. Війни, відбудова господарства, хижацьке використання, меліорація. Міліють річки, зникає в них риба, висихають криниці і закривають сонце пилові бурі… Ось наслідки нашої безгосподарності.
Мезинський національний природний парк – перлина Новгород-Сіверщини. Тінисті листяні ліси так не схожі на світлі бори та березняки більшої частини Полісся. Коли стоїш серед велетнів-дубів важко уявити, що вся територія навкруги була вкрита такими темними, дрімучими хащами. Кожної осені олені ревли свої шлюбні «серенади», а вночі на галявини виходили на пашу сім’ї зубрів. І лише Десна, як блакитна стежинка в зеленому морі, була основним шляхом для поліщуків…
       Згадаймо слова відомого польського журналіста та публіциста Ришарда Капусцінського: «Якщо вирубали старий ліс, а на його місці посадили новий, це не значить, що збережено в природі рівновагу або що рівновагу ту буде повернено, коли молодий ліс виросте. Старого лісу не повернете ніколи. Того старезного деревостану з його гущиною, затінком і запахом, з його внутрішніми сплетіннями, пов’язаннями, залежностями не можна відтворити, скопіювати, повторити».
       Тож, бережіть природу! І пам’ятайте: проблема збереження лісів – це проблема виживання людства.
                                                                                   

Лариса Подоляко,
                                            заступник начальника відділу
                         еколого-освітньої роботи та рекреації

Свято майстрів Слова

Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
(Ліна Костенко)

       Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (у день весняного рівнодення). Встановлено 1999 року ухвалою 30 сесії ЮНЕСКО. Уперше відзначено 21 березня 2000 року у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
       «Поезія, — йдеться у рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога більше широку суспільну увагу».
Основна мета Всесвітнього дня поезії — дозволити невеликим видавництвам, які несуть поезію в маси, заявити про себе як можна голосніше. Крім того, представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважли-вішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
       Всесвітній день поезії — це ще й нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані. Завдання поезії — розтривожити душу, примусити людину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчутний дотик. Поезія може віднайти сховані у кожному з нас глибини. Творчість поета саме і полягає у тому, щоб знайти новий, неповторний, ніким ще не випробуваний спосіб поєднання слів, який може вразити читача, знайти шлях до його душі і залишити у ній слід. Змінити щось у людині назавжди. Справжня поезія — безсмертна. Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною.
       Село Мезин багате на талановитих людей. Саме тут народилися поети Володи-мир Максимович Пилипець та Григорій Павлович Шумейко.

Шумейко Григорій Павлович народився 27 жовтня 1949 року.
      У армії почав писати перші пісні та виконувати твори інших авторів.
І незабаром став лауреатом конкурсу патріотичної пісні, виконуючи власний твір “Завещание”.
       Живе в місті Свободний (Амурська обл.) вже понад 30 років. Саме тут на початку перебудови в газеті «Зейські вогні» було вперше опубліковано його вірші.
       Перша збірка віршів Григорія Шумейко “Песок на зубах” побачила світ 1989 року.
       Про цю людину у Свободному знає і старий і малий. Учбові заклади міста із задоволенням запрошують його на уроки, де Григорій Павлович виконує свої твори. На сьогоднішній день друкується в місцевій міській і амурських облас-
них газетах. Член Союзу письменників Росії. Григорій Павлович Шумейко — постійний автор газети «Зейські вогні».
       Його знають як в області, так і за її межами, де він видав 23 книги і збірки. Григорій Павлович двічі ставав лауреатом міської літературної премії імені Петра Комарова (у 1997 і 2009 роках).
       Його погляди на події, що відбуваються в країні і світі, завжди цікаві читачам.
       Деякі із збірок відомого земляка, подаровані ним же Василю Єлисейовичу Куриленко, зберігаються в музеї.

Володимир Максимович Пилипець народився 16 вересня 1946 року.
       Володимир, будучи школярем, чи не кожного дня приходив до археологів, які чаклували над долинами і глибинами, допомогав їм, шукав першу людину і перше поселення, став причетним до великих відкриттів, вдумливо проникався неповторністю тих стежинок і доріг, по яких ходив, тих полів і дібров, які давали фізичну і духовну снагу.
       Віршувати починав іще в школі, але лише для себе, а не на суд людський.
З 1964 року проживає в Чернігові. Випускник Чернігівського політехнічного інституту.
       Працював на Чернігівському заводі «Металіст» – слюсарем, майстром виробництва, головою профспілкового комітету, заступником голови обкому профспілки працівників житлово–комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування і завжди поруч була поезія. Він неоднаразовий лауреат обласного літературного конкурсу «Краща книга року». Його 19 збірок поезій написані щиро, невимушено. Влучними поетичними мазками передає автор любов до рідного краю, його неповторної природи, працьовитих людей, які все життя зустрічались на його поетичній дорозі, біль, смуток за його сьогодення.

       Запрошуємо ознайомитися з поетичним словом земляків на виставці творів місцевих майстрів у Мезинському археологічному науково-дослідному музеї імені В.Є. Куриленка.                

   Наталія Сіра, директор Мезинського
                      археологічного науково-дослідного
                                            музею імені В.Є. Куриленка