офіційний сайт
18 квітня фахівці Мезинського НПП Подоляко Л. та Науменко Л. направились переймати досвід колег-сусідів щодо розвитку рекреаційної сфери в парк природи “Беремицьке”, де відбулась науково–практична конференція «Культурно–туристичний потенціал Чернігівського Полісся».
В рамках заходу були представлені культурні та історичні особливості регіону, неймовірні ландшафти Чернігівського Полісся та промисли, обговорені основні напрямки розвитку туристичної дестинації.
В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, його також відзначають щорічно 18 квітня.
На території Мезинського національного природного парку (північно-східна частина Чернігівської області) нараховується 44-х пам’ятки археології й архітектури, 2 з яких мають статус національного значення, 27-м пам’яток історії й монументального мистецтва. Окрім того, це своєрідний музей природи під відкритим небом (2 пам’ятки природи), унікальна галерея мальовничої краси деснянської заплави та гостинні сіверяни, де зберігаються та відтворюються типові й унікальні природні комплекси Полісся.
Територія Мезинського національного парку була витоком людства Подесення, що підтверджує знайдена тут палеолітична стоянка (20 тис.р. до н.е.).
Потенціал атрактивності цих об’єктів дозволяє організувати різноманітні екскурсії та маршрути різних напрямів і тривалості.
Найбільш відомі й цінні:
Мезинська палеолітична стоянка первісної людини (20 тис. р. тому) – с. Мезин
Мезинське поселення є однією з найвизначніших пам’яток світового значення та одним з найцікавіших за виявленими тут оригінальним високохудожнім виробам з бивня мамонта (намисто, підвіски, браслети, орнаментовані меандрами, фігурки птахожінок, перші ударні музичні інструменти), 113 тисяч кременів, черепашки молюсків, що водяться в Причорномор’ї, понад 120 тис. зразків кісткового матеріалу та система колективного полювання на льодовикову фауну (мамонт, кінь, північний олень, вівцебик, песець, вовк, лисиця).
У відкладах льодовикового лесу досліджено 5 господарсько-побутових комплексів. Вони являли собою рештки круглих жител, діаметром біля 7 м, площею біля 25 кв. м, обкладених кістками мамонтів й оточених господарчими ямами, вогнищами, рештками господарчої діяльності – виробами з кременю, кістки, залишками життєдіяльності.
На будівництво тільки одного з мезинських будинків було використано 300 кісток тварин, серед яких понад 270 кісток мамонта. Загальна вага будівельних конструкцій досягала 2,5-3 тонн, площа становила 20 квадратних метрів.
В скупченні кісток трапився «шумлячий» набірний браслет, що складався з п’яти ізольованих пластин, вирізаних із бивня – своєрідний музичний інструмент типу кастаньєт і є поки що першим свідченням про наявність танцю в палеоліті Східної Європи.
Науковці одностайно дійшли сенсаційного висновку, що кістки мамонта – дві нижні щелепи, лопатки, стегнова й тазова кістки, уламок лобової частини черепа, які були розписані червоною вохрою, а також колотушки з бивня мамонта – це ударні музичні інструменти, а цей комплекс є єдиним відомим у світі палеолітичним оркестром ударних інструментів. Таким чином, Мезинська знахідка поклала початок розвитку нового наукового напрямку – археологічного музикознавства.
Крок за кроком велася робота з відтворення палеолітичної музики. І врешті музикант-ударник за допомогою «кісточок» пальців руки обережно програв по різних частинах лопатки ударний ритмічний мотив, який було записано на магнітну стрічку. Запис було відцифровано та розміщено в Інтернеті в 2001р. На місці стоянки первісної людини з 1965 р. відкрито археологічний музей.
GPS координати: N51°49’26,78″, E33°04’19,24″
Успенська церква (1782-1787 р.) – с. Вишеньки
Закладання церкви проходило за особистої участі фельдмаршала П.О. Рум’янцева-Задунайського у 1782 р. Зведенням церкви займався російський архітектор Д. Т. Котляревський за складеним планом і фасадом відомого на той час італійського архітектора Кваренги.
Успенська церква – мурована, споруджена у стилі класицизму з елементами барокко. План будівлі прямокутний, дуже компактний, всередині не має жодних опор, що створює єдиний простір. Підлога вкрита чавунними плитами з місцевого заводу. Стіни прикрашає красива гіпсова ліпнина. Для живописного розпису іконостасу графом був запрошений італійський художник, який, за переказами, тут і помер (?) Такий же суцільний і зовнішній вигляд церкви. Над будівлею здіймається величний масивний півсферичний купол, а з західного боку, обабіч головного входу, розташовані вежі-дзвінниці. На одній із них висіли дзвони, а на другій вежі встановлений годинник з передзвонами (його механізм збережений досі).
Це один з найвиразніших храмів, вражаючий простотою плану, вишуканими пропорціями об’ємів, елегантністю фасадів, струнким витонченим силуетом будівлі, що зберігся майже у первісному вигляді. Має охоронних статус пам’ятки архітектури національного значення.
GPS координати: N51°38’41,37″, E33°04’13,70″
Розкішні краєвиди сіверської природи, поєднані з мальовничими деснянськими плесами, кремезні та могутні велетні дуби з найдавнішими осередками цивілізації, цілюще, настояне на різнотрав’ї, повітря в поєднанні з кришталево чистою джерельною водою – все це є чарівною казкою Мезинського НПП, в яку ми Вас і запрошуємо.
Верба символізує зародження нового життя і пробудження природи. Існує така традиція – у Вербну неділю освячувати гілочки верби. Вже вдома вони вішаються біля ікон і вважаються своєрідним оберегом, що приносить здоров’я і достаток. В підтримку цієї традиції, екоосвітяни Мезинського НПП провели для учнів Деснянської школи майстер-клас з декорування вербової гілочки. А також нагадали народне повір’я, що у Вербну неділю вербою б’ють дітей, щоб росли здорові, веселі і багаті, примовляючи при цьому:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко!
На вихідних, 13 квітня, в селі Городище, а точніше в природоохоронному відділенні Мезинського НПП (колишня школа), висадили декоративні рослини (магнолії, ялівці, самшити й ін.). Подарував їх уродженець села Оболоння – Федько Микола Федорович – лісничий за покликанням, виважена, мудра і цілеспрямована людина з чималим житейським досвідом. Колишній директор Держлісгоспу на Одещині, нині власник дендрарію неподалік Лубен, де близько десяти років тому на десяти гектарах угідь висадив понад сотню різновидів рослин. Має відзнаку президента України – орден «Знак Пошани». На Коропщину Микола Федорович приїздив раніше на зустріч випускників, а зараз завітав із родиною – дружина (викладач англійської мови) та син Роман (дендролог за фахом), який продовжує справу батька. Згадує сивочолий чоловік, висаджуючи модрини з сім’єю, роки навчання в Городищанській школі та те, як підлітком бігав вулицями цих придеснянських сіл. Колектив нацпарку вдячний Миколі Федоровичу за чудову колекцію декоративних та вічнозелених рослин, що прикрасили центр села.
2 квітня робочою групою працівників національного парку проведено ряд заходів із благоустрою екологічної стежки «Забілина криниця», зокрема й встановлені інформаційні знаки.
4 квітня плануються роботи на екологічній стежці «Рихлівська дача» та впорядкування парку Борщова І.Г. в с. Будище силами інспекторів Рихлівського природоохоронного відділення.
Тож раді повідомити, що до нового туристичного сезону готові. Ласкаво просимо на зустріч із первоцвітами.