На річці Десна, в межах Мезинський національний природний парк, досі працюють поромні переправи — і це не просто краєзнавча цікавинка, а жива частина річкового ландшафту та місцевого побуту.

“…Стоїмо на березі, слухаємо, як натужно скрипить-кректить старий пором. Але у тих звуках чуємо й голоси. Їх багато. Дуже багато. Це голоси тих людей, які колись плавали на цьому поромі. Багатьох вже давно немає на цьому світі. Але ж деснянські хвилі їх точно пам’ятають. Усіх до одного. Мають пам’ятати…” , – Катерина База, Сергій Бондаренко, «Місцеві медіа».

За матеріалами Місцевих медіа https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/bahatoditna-rodyna-z-ponornytskoi-hromady-otrymala-pleminnu-netel/

Серед сухої трави чи опалого листя іноді можна побачити невеликі уламки білої яєчної шкаралупи. Це — маленький знак великого процесу: відновлення життя, його безперервності та сили природи.

Так, на сонячному схилі пагорба поблизу мішаного лісу в межах Хотинського ПНДВ було знайдено рештки яєць із тонкою, шкірястою оболонкою. Такі місця — сухі, добре прогріті сонцем, із розпушеним ґрунтом — типові для кладок плазунів.

За зовнішніми ознаками ймовірно, що це яйця ящірки прудкої (Lacerta agilis) — виду, який обирає відкриті схили, узлісся й піщані ділянки для відкладання яєць. Самка риє невелику ямку, де залишає 6-12 яєць овальної форми. Після вилуплення молодих ящірок порожня шкаралупа може зберігатися в ґрунті кілька місяців — аж до осені.

Такі знахідки свідчать: життя в екосистемах парку триває. Плазунів тут не бракує, і вони виконують свою важливу роль — контролюють чисельність комах і підтримують природний баланс.

Мезинський національний природний парк закликає: спостерігайте, захоплюйтеся, але не втручайтеся! Кожен уламок шкаралупи — це доказ того, що природа живе у власному гармонійному ритмі.

Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП

  Подорож у часі

 У Мезинському музеї відбувся захопливий майстер-клас «Письмо на воскових дощечках», який переніс дітей у далеке минуле – у часи, коли книги ще не мали паперових сторінок, а замість ручок люди користувалися стилосами.

Під час заходу діти дізналися, як саме писали наші предки у добу Київської Русі та античності, про воскові дощечки – дерев’яні пластини, вкриті тонким шаром воску, на якому можна було залишати написи за допомогою металевого або кістяного стилоса.

  Атмосфера майстер-класу була натхненною й творчою: у повітрі відчувалася магія давніх знань, поєднання історії, ремесла й мистецтва.

Учасники не лише доторкнулися до історії української писемності, а й зрозуміли, якою цінною давалася кожна написана літера до появи друкарства.

Історія стає по-справжньому цікавою, коли її можна відчути.

Сьогодні ми можемо з гордістю сказати: наше слово має глибоке коріння, що бере свій початок у тих самих воскових дощечках і стародавніх книгах, де зароджувався дух української нації.

Наталія Сіра, директор Мезинського музею