Мезинський національний природний парк

   Серед пам’яток гончарства Коропщини, значне місце посідають вироби Радичівського майстра Мусія Пузиря. За своєю формою, кольором, технологією виготовлення вони відрізняються від традиційних виробів місцевих майстрів. Справа в тім, що тамтешні гончарі скористалися досвідом і виробничими секретами німецьких колоністів – членів гуттерівського братства, які оселилися тут ще наприкінці XVІІІ ст.

Великим успіхом користувалося гуттерівське гончарне виробництво (їх знаменита хабанер-кераміка). Колоністи, використовуючи місцевих жителів як найману робочу силу, водночас ділилися з ними своїми виробничими секретами.

Після переселення гуттерівців в 1842 з Радичева в Таврійську губернію керамічне виробництво в місцях їх колишнього проживання не припинилося. Місцевими майстрами було збережено багато традицій хабанського прикладного мистецтва. Наступником цих традицій став український гончар Мусій Пузир (1812 – 1895 рр.). За походженням він був міщанином з м. Короп Чернігівської губернії. Працюючи за наймом в гончарній майстерні, що належала радичівськім колоністам, Пузир знав секрети виробництва німецької кераміки, познайомився з його традиціями і отримав необхідні виробничі навички. Після від’їзду гуттерівців  на Південь України, він очолив гончарну майстерню. Готові вироби продавалися не тільки в навколишніх селах – вони відправлялися на продаж на плотах вниз по Десні і Дніпру до Кременчука.

В кінці ХІХ ст. майстерня Мусія Пузиря представляла собою кам’яний будинок з трьома основними відділеннями: темним приміщенням для зберігання глини в зимовий час; сирцевої з трьома кружалами для робітників і каменем для розтирання фарб; піччю для випалу виробів. В цей час в майстерні працювало 3 – 4 людини.

Майстерня виробляла різноманітні вироби: глечики, тарілки, миски, горщики, вазони, чайний посуд, люльки. Особливим попитом користувалися глечики. На них основний орнамент розташований в горизонтальному поясі, виділеному темними лініями – подвійними зверху і потрійними знизу. Центральне велике і часто єдине орнаментальне зображення вміщено в поясі на лицьову сторону, під носиком.

Орнамент Пузиревих тарілок і мисок також типовий для хабанського гончарства: в дзеркалі в центрі поміщений традиційний квітковий мотив, а на бортах симетрично розташовані 3 (або більше) однакових менших квіткових мотивів. Палітра з синього, зеленого, жовтого і фіолетово-коричневого кольорів, визначалася як традицією, так і невеликим набором існуючих термостійких фарбників.

Мусій Пузир передав свої знання та вміння  синам Григорію та Лаврентію. Григорій Пузир (1850 – 1930) залишився жити з батьком на хуторі і після його смерті продовжив виробництво керамічних виробів, дотримуючись засвоєних від батька традицій. Цією справою він займався до початку колективізації. Пізніше майстерня була зруйнована.

Для ознайомлення з гончарними виробами Пузиря запрошуємо відвідати музеї Мезинського НПП.

^{Наталія Сіра, директорка Мезинського музею}

Знищення лісів, браконьєрство, забруднення водойм, неправильне та необережне поводження з природою – все це призводить до того, що деякі види тварин та рослин опиняються під загрозою зникнення. В Україні існує низка законів, спрямованих на захист природи, серед них і Червона книга України – офіційний документ, у якому зібрані відомості про рідкісні та зникаючі види тварин і рослин, що потребують охорони на території України. Вона створена з метою збереження біологічного різноманіття та привернення уваги до проблем екології. Червона книга – це не просто перелік, а заклик до дії кожного з нас. Збереження видів – це не тільки про екологію, а й про майбутнє людства. Рослини і тварини Червоної книги України – це природне багатство, яке формувалося тисячоліттями. Втративши їх, ми втрачаємо частину себе.

Під час чергової зустрічі з учнями Оболонської школи фахівці Мезинського парку «крокували» сторінками Червоної книги, знайомлячись з червонокнижним біорізноманіттям Мезинського НПП.

Червона книга — це наше дзеркало відповідальності. Вивчати, берегти, поширювати знання про рослини з Червоної книги та рідкісних тварин — обов’язок кожного свідомого громадянина.

Дбаймо про природу — вона відповість нам вдячністю.

^{Лариса Подоляко, пр. фахівець з екологічної освіти}

Учасники мали змогу побачити унікальні світлини флори й фауни парку, дізнатися про рідкісні види, які потребують охорони, та усвідомити важливість збереження біорізноманіття як основи сталого розвитку. Все це завдяки інтегруванню сучасних технологій у освітній процес, а саме встановленню сенсорних фоторамок в музейному просторі.

Мезинський національний природний парк отримав сенсорні фоторамки для створення мобільної інтерактивної фотовиставки завдяки участі в конкурсі малих грантів у межах проєкту “Школа фондів громад” від Благодійної організації “Національна мережа розвитку локальної філантропії” – Філантропи, що впроваджується за підтримки ФРГ Майбутнє Коропщини – Community Development Fund Future of Koropshchyna

Мета ініціативи – підвищення екологічної свідомості населення через сучасні цифрові інструменти, популяризація природної спадщини Мезинського НПП, а також активне залучення молоді до охорони довкілля.

Фотовиставка буде використовуватись під час еко-заходів, навчань, у школах та громадах, що значно розширить її вплив.

Дякуємо за підтримку у створенні інноваційних підходів до екологічної просвіти! GlobalGiving

Цифровий формат дозволив поєднати сучасні технології з природничою освітою, а також залучити молодь Оболонська Зош до екологічного діалогу.

^{Алла Наливайко, заст. нач. відділу еколого-освітньої роботи та рекреації}