Яких пташок ми найчастіше зустрічаємо щодня?

     А згадайте казку Лесі Українки «Біда навчить», де головний герой – горобчик. (Обов’язково покажіть своїм дітям  https://www.youtube.com/watch?v=q6evTof_9EM ) Так, саме він найпоширеніший птах у селах Мезинського НПП та й усієї Землі. Горобці (хатній та польовий) вже давно стали супутниками людини і майже не гніздяться в дикій природі.
     Сьогодні, 20 березня відзначається Всесвітній день горобця! Тож тримайте цікаві факти з їх життя:
     –  Горобці зазвичай літають зі швидкістю 38 км/год, але переляканий горобець може розігнатися до 50 км/год!
       Горобці здійснюють до 13 помахів на секунду, тому не можуть перебувати в стані польоту довше 15 хвилин.
     –  У стані спокою серце птаха здійснює до 800 ударів на хвилину, а під час польоту цей показник збільшується до 1000 ударів на хвилину.
       Температура тіла горобця досягає 44 градусів.
     –  Горобці — однолюби. Вони створюють сім’ю раз і на все життя. За кілька літніх місяців вони можуть дати по 2-3 приплоди.
       Горобці відкладають по 5-10 яєць, на висиджування йде від 11 до 13 діб. Пташенята здійснюють свій перший виліт через 10 днів після появи на світ.
        Дорослі особини харчуються переважно зерновими культурами, тоді як свій виводок годують м’ясом комах. За період вигодовування одного виводку пара горобців знищує до 30 тис. комах.
     –  Більшість горобців не доживає і до 4 років. Середня тривалість життя в них триває 9-21 місяць, багато молодих птахів вмирають в першу зиму від холоду і голоду.
       Вчені виділяють близько 30 видів горобців, але ми з вами найчастіше бачимо горобця видів хатній і польовий. А існують ще сніговий, каштановий і навіть пустельний горобці.

     Про життя горобців та користь, яку вони приносять для людини і природи дізналися учні 3 класу Понорницького ліцею прослухавши лекцію та переглянувши презентацію, яку підготували працівники Мезинського НПП.

Ольга Корда,
фахівець з екологічної освіти

Для чого бобри будують греблі

     Бобри – невтомні будівельники. Вони чудово знають як побудувати міцну греблю. Як правильно скласти гілки, чим їх укріпити та як залатати мулом та очеретом всі наявні дірки.
     А роблять вони це для того, щоб захистити себе від хижаків. Вся справа в тому, що бобер є відмінним плавцем і чудово почуває себе в воді, а от на суші він перетворюється на незграбну здобич для великих хижаків.
Також при будівництві гребель підвищується рівень води, тим самим створюються гарні умови для росту водно-болотної рослинності, що забезпечує бобрам додатковий кормовий раціон.
     Відомо, що найбільша боброва гребля має довжину 850 метрів і знаходиться вона в Національному парку Вуд Буффало, Альберта, Канада.

На фото боброві греблі на озері Широке в Мезинському нацпарку.

Марина Усок,
провідний фахівець з екологічної освіти