Яри є найхарактернішою природною ознакою Мезинського національного природного парку. На цій території вони сформувалися внаслідок інтенсивних ерозійних процесів на лесових відкладах (які легко розмиваються) уздовж правобережжя Десни. Густота яружно-балкової мережі сягає 1–1,2 км/км².
Велика глибина та щільність ерозійного розчленування поверхні значною мірою зумовлені давнім рельєфом (нерівностями крейдової поверхні й наявністю горбів, складених палеогеновими піщаниками).
Стабільність екосистем в умовах такого рельєфу можуть забезпечити лише протиерозійні насадження.
Олександр Яковенко, палеогеограф, ст. науковий співробітник Мезинського НПП
До вашої уваги – розповідь про село Курилівка Понорницької територіальної громади Новгород-Сіверського району, авторка якої – директорка Мезинського археологічного науково-дослідного музею імені В. Є. Куриленка Наталія Сіра.
Курилівка – село з глибоким корінням
На березі тихої Лоски, притоки Десни, постало село Курилівка (Новгород-Сіверський район). Його оточували соснові й вільхові ліси, а болота довгий час відрізали від сусідів. Ці землі пам’ятають людину ще з мезоліту: тут знаходили крем’яні знаряддя, уламки посуду, сліди перших землеробів і ремісників. Поселення існували тисячоліттями, аж до того часу, коли на кілька століть територія спорожніла.
У середньовіччі Курилівка пережила татарські набіги, проте знову ожила. Легенда розповідає, що на Хуторищі оселився запорожець-утікач. Він гнав дьоготь і смолу, здіймаючи над лісом клуби диму. Люди прозвали цього чоловіка Курилом, а хутір – Курилівкою. Згодом у Курила з’явилася винокурня, що приваблювала робітників і селян. Так невелике поселення виросло в село.
З часом Курилівка змінювалася: то занепадала, то відроджувалася. Її мешканці займалися землеробством, бджільництвом, гнали смолу, а згодом освоїли і сплав лісу по Десні. Село знало і злидні, і розквіт, пережило революцію, голод, колективізацію та війну.
Курилівка дала Україні відомого археолога Василя Куриленка, який відкрив десятки пам’яток у рідному краї і створив Мезинський археологічний музей.
Та попри багату історію, як і чимало українських сіл, сьогодні Курилівка занепадає: на початок 2025 року тут мешкає лише 33 людини.
20 вересня, у Всесвітній день прибирання, маленькі мешканці села Мезин дружною командою вийшли на толоку. Цього разу об’єктом їхньої турботи стала територія біля місцевого парому – улюбленого місця відпочинку. За лічені хвилини мальовничий берег помітно посвіжішав: зникли пластикові пляшки, пакети та інший непотріб, який залишили після себе недбайливі відпочивальники.
Але на цьому екоакція не завершилася. Після плідної праці на юних активістів чекав творчий сюрприз – майстер-клас з апсайклінгу. Діти дізналися, що багато з того, що ми звикли вважати сміттям, може отримати друге, не менш яскраве життя.
Під керівництвом організаторів заходу звичайні пластикові пляшки, почали перетворюватися на оригінальні вази, які учасники забрали додому як нагадування про важливий внесок у збереження довкілля.
Отак, за допомогою безмежної дитячої фантазії непотрібний пластик знайшов нову корисну функцію.
Цей день став для дітей не просто уроком екологічної грамотності, а й яскравим прикладом того, як спільними зусиллями можна досягти великих результатів. Маленькі мезинці не лише зробили своє село чистішим, а й навчилися бачити красу та потенціал у звичайних речах, довівши, що майбутнє нашої планети – у дбайливих та творчих руках.
