Автор: a.jakov

Більшість видів риб протягом свого життя переміщуються по акваторії водойми. Це можуть бути добові чи сезонні міграції для живлення, нересту, зимівлі. Але серед них є група риб, що здійснюють міграції на сотні і навіть тисячі кілометрів. Саме ці види сильно потерпають від діяльності людини і найбільш цінуються нею за свої високі харчові якості. Які ж мігруючі види зустрічаються чи зустрічалися в Десні?
Почнемо з найбільш відомих мігруючих риб – осетрових. Їх ще називають прохідними. Переважна більшість представників цієї родини живуть у відкритому морі та пригирлових ділянках великих річок, а для нересту піднімаються в річки. В Дніпрі основні нерестовища осетрових риб знаходилися на порожистій ділянці між містами Дніпро та Запоріжжя. Вище дніпровських порогів осетрові були малочисельні і зустрічалися не кожного року.
Сьогодні в Десні можна зустріти єдиного представника осетрових – стерлядь. На відміну від своїх найближчих родичів, вона постійно живе в річках і значних міграцій не здійснює. Але раніше в Десні зустрічалося принаймні ще 2 види осетрових риб – осетер руський та білуга.
Білуга – найбільша риба нашої фауни, окремі екземпляри сягають довжини більше 4 м і близько 1,5 тони ваги. В Дніпрі вище порогів завжди була рідкісною. В Десні одна особина білуги була спіймана в околицях с. Вишеньки Коропського р-ну в 1776 році. Про це писав у своїх щоденниках відомий дослідник Антон Гюльденштадт. Останні згадки про вилов білуги вище Києва відомі з Білорусі. Так, в 1870-х роках в річці Сож біля м. Гомель спіймана білуга вагою 18 пудів (близько 290 кг), а в 1907 році в Дніпрі біля м. Річиця – 250 кг.
Осетер руський на початку ХІХ ст., за свідченням О. Шафонського, був хоч і малочисельною, але досить звичайною рибою пониззя Десни. За свідченнями професора Київського університету Ф. Кесслера, траплявся в Десні і заходив в Сейм. Останні випадки вилову осетра в Дніпрі вище Києва відносяться до 20-х років ХХ ст. Так, у 1920 році біля м. Жлобин спіймали осетра вагою 2 пуди 5 фунтів, а в 1927 році біля м. Бихів – близько 50 кг.
Осетрові відомі перш за все своєю делікатесною чорною ікрою та високоцінним м’ясом. Але це найбільш вразлива родина риб – 85 % її представників знаходяться на межі зникнення. Найбільшої шкоди популяції осетрових завдало гідробудівництво. Після введенню в дію греблі Дніпрогесу в 30-х роках ХХ ст. ні осетер, ні білуга вище неї в річці не зустрічаються. Також ці види зникли і в Десні…
Найбільшого видового різноманіття в водах дніпровського басейну досягає родина коропових. Два представники цієї родини можна віднести до мігруючих видів – це вирезуб та рибець. Вони мають дві екологічні форми: жилу та прохідну. Жила форма постійно мешкає в річках і не схильна до міграцій, а прохідна форма населяє солонуваті води Дніпровського лиману, а на нерест заходить у річки. Це цінні риби, але на жаль вони вже не мають промислового значення. Останні знахідки вирезуба в Десні датуються 60 – 70-ми роками ХХ ст., а рибець (жила форма) дуже рідко трапляється і зараз.
І наостанок, майже екзотична риба – вугор річковий. Цей вид більш характерний для річок Балтійського басейну, хоча зустрічається і в Дніпрі та Десні, де завжди був рідкісним. Цікавою є біологія вугра. Він розмножується в Саргасовому морі на глибині близько 400 м. Дорослі вугрі з Європи долають більше 8000 км до нерестовищ, щоб відкласти ікру і загинути. Ікринки, а потім і молоді личинки (що не схожі на дорослих вугрів і були описані як зовсім інший вид) Гольфстрім виносить до берегів Європи. Тут личинки перетворюються на молодих вугрів і входять в річки, де ростуть, нагулюють жир і відправляються в останню подорож до нерестовищ. Щоб розкрити цю таємницю науковцям було потрібно… 2300 років!
Так склалося, що мігруючі види риб зазнали найбільшого удару від людини: греблі перегородили їм шлях до нерестовищ, забруднення води призводить до масової загибелі ікри та молоді, щільні мігруючі зграї – найбільш легкий об’єкт для вилову… Тому потрібно негайно вжити всі можливі заходи щоб зберегти їх.
Необхідно зробити все, щоб наші діти змогли написати про Десну, як писав Опанас Шафонській в ХІХ столітті: «Рыбы в Десне разной изобильно, яко-то: щуки, лещи, язи, плотва, окуни, лины, коропы, сомы, а весною и осетры довольно, особливо ближе к Днепру, ловятся…»
                                                  Назар Назаров, молодший науковий
                                                  співробітник Мезинського НПП

У 1983 р., за пропозицією Асамблеї Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (ICOMOS), створеній при ЮНЕСКО, Центр культурної спадщини ЮНЕСКО оголосив 18 квітня Міжнародним днем пам’яток та визначних місць (International Day of Monuments and Sites). Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь.
Девізом Міжнародного дня пам’яток та історичних місць стали слова: “Збережемо нашу історичну батьківщину”.
В Україні цей день має назву − День пам’яток історії та культури, відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року № 1062/99.
Історико-культурні ресурси Мезинського НПП налічують 2 пам’ятки природи, 27 пам’яток історії й монументального мистецтва, 44 пам’ятки археології й архітектури.
На території Мезинського НПП є дві пам’ятки архітектури національного значення:
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (c. Вишеньки) – мурована, споруджена у стилі класицизму з елементами бароко на кошти графа, фельдмаршала П.О. Румянцева-Задунайського у ХVІІІ ст.. План будівлі прямокутний, дуже компактний, всередині не має жодних опор, що створює єдиний простір. Такий же суцільний і зовнішній вигляд церкви. Колони біля західного входу, а також колони з північного і південного боків щільно прилягають до стіни, і це ще більше підкреслює стриманість загальної композиції. Над будівлею здіймається величний масивний півсферичний купол, а з західного боку, обабіч головного входу, розташовані вежі-дзвіниці.
Інтер’єр храму загального типу без внутрішніх стовпів з хорами. Стіни прикрашає красива гіпсова ліпнина. Для живописного розпису іконостасу графом був виписаний італійський художник, який, за переказами, тут і помер. Успенська церква належить до кращих зразків двовежних садибних храмів в Україні.
Палац графа П.О. Румянцева-Задунайського зведений на березі Десни на честь приїзду в 1787 р. імператриці Катерини ІІ. Стилістика перехідна – від класицизму до романтизму. Спочатку він мав форму складної композиції у вигляді витягнутої дуги і двох симетричних корпусів, але збереглася лише половина палацу та первісні інтер’єри у вигляді арабесок, так званої лицарської зали. За оригінальністю стилістики цей палац належить до унікальних палацових будівель України.
Та стан цих пам’яток архітектури національного значення на сьогоднішній день є далеким від бажаного.
Миколаївська церква (1823 р.) у с. Радичів була збудована німецькими колоністами на місці спаленої дерев’яної. У с. Розльоти збереглися руїни мурованої Казанської церкви (1782 р.). А в с. Оболоння до цього часу діє культова споруда – мурована церква Різдва Богородиці(1800-1801 рр. будівництва) у формах провінційного ампіру з цегли, чотиристопна, хрещата в плані.
Особливу гордість парку становлять історико-культурні комплекси регіону. Тут знаходиться 44 пам’ятки археології – це переважно старовинні городища та поселення різних часів. Уздовж Десни, на відрізку від Мезина до Вишеньок, виявлено ряд поселень дослов’янських культур, городища та кургани Київської Русі. Людина заселила наш край ще у палеоліті (Мезинська палеолітична стоянка 18 тис. р. до н.е.) й відтоді не полишала його. На території парку археологом В.Є. Куриленком було виявлено сліди 20 археологічних культур.
Територія Мезинського НПП сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам’ятники та різні історичні визначні пам’ятки, але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас. Вивчайте, гордіться та бережіть свою історію! Подорожуючи по своїй землі, ми відкриємо для себе багато нового і цікавого.
                                Лариса Подоляко, заступник начальника
                                відділу еколого-освітньої роботи та рекреації

Довкілля – це всі живі та неживі об’єкти, що природно існують на Землі, або в деякій її частині. Земля, вода, повітря, флора і фауна – все це довкілля, на стан якого впливає маса чинників – від кинутого на землю недопалка, папірця, до величезних сміттєзвалищ і височезних труб промислових комплексів, що отруюють своїми викидами повітря мегаполісів; від убитої заради хутра європейської норки, до вирубаних декількох гектарів лісу. Головну загрозу довкіллю становить людина – її байдужість, безкультур’я і безмежна жадібність.
Сьогодні, більше нiж коли-небудь, збереження життя на Землі вимагає від нас почуття загальної відповідальності. Тенденції останніх десятиліть наочно переконують, що сучасний світ опинився на межі катастрофи. Руйнівні урагани, повені, буревії, забруднення повітря, ґрунту та води, винищення величезної кількості представників тваринного та рослинного світу, загрозлива тенденція кліматичних змін – все це говорить про те, що людство постало перед дилемою: або воно змінить своє ставлення до природи, або незабаром перестане існувати. Щоб пробудити приспану пильність людства, спонукати його до негайних дій започаткований День довкілля (День навколишнього середовища).
День навколишнього середовища відзначається в Україні щорічно у третю суботу квітня з 1998 року згідно з Указом Президента України «Про День довкілля» № 855/98.
Цього дня громадські організації проводять заходи, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища, очищення водних джерел, озеленення, збереження заповідних об’єктів, поширення екологічних знань.
Мезинський національний природний парк щороку долучається до святкування Дня довкілля проведенням озеленення присадибних територій, прибиранням берега Десни, розчищенням джерел.
Завдяки широкій підтримці громадських організацій, представників органів влади, небайдужих громадян ці свята стали днями активних практичних дій на захист навколишнього середовища. Це є доказом того, що українське суспільство виявляє зацікавленість до розв’язання екологічних проблем та дбає про забезпечення права громадян на безпечне довкілля.
Вітаємо з Днем довкілля і закликаємо всіх друзів природи присвятити його свідомій турботі про зелене середовище, адже кожен небайдужий вчинок — це запорука майбутнього.
                                                         Людмила Науменко, провідний
                                                         фахівець з екологічної освіти