Завітавши сьогодні до Вишеньок (Новгород-Сіверський р-н., Чернігівська обл.), край вікового парку, привертає увагу окраса села – досі діюча церква ХVІІІ ст.
Закладання церкви проходило за особистої участі фельдмаршала Петра Олександровича Рум’янцева- Задунайськогоу 1782р.: на одній з частин іконостаса зазначено цей рік заснування. А вже у 1787 р. церква освячена в честь Успіння Пресвятої Богородиці Пресвященним Ілларіоном, єпископом Новгородським і Глухівським.
П. О. Рум’янцев-Задунайський, будучи президентом Малоросійської колегії, у невеликому селищі Вишеньки серед лісів і придеснянських лук збудував декілька палаців та інших споруд у класичному, турецькому і молдовському стилях. Такий на перший погляд дивний підбір пояснюється тим, що Рум’янцев довгий час керував російськими військами в численних битвах з турами. Тому східні архітектурні форми мали нагадувати про переможні битви російських військ. Нажаль, із численних споруд Рум’янцева у Вишеньках збереглись тільки церква і палац.
Зведенням церкви займався російський архітектор Д. Т. Котляревський за складеним планом і фасадом відомого на той час італійського архітектора Кваренги. 
Успенська церква – мурована, споруджена у стилі класицизму з елементами барокко на кошти П. О. Румянцева-Задунайського. План будівлі прямокутний, дуже компактний, всередині не має жодних опор, що створює єдиний простір. Такий же суцільний і зовнішній вигляд церкви. Колони біля західного входу, а також колони з північного і південного боків щільно прилягають до стіни, і це ще більше підкреслює стриманість загальної композиції. Над будівлею здіймається величний масивний півсферичний купол, а з західного боку, обабіч головного входу, розташовані вежі-дзвінниці. На одній із них висіли дзвони, а на другій вежі встановлений годинник з передзвонами (його механізм збережений досі).
Така будова церкви притаманна українській архітектурі – досить згадати давньоруські храми, наприклад, Чернігівський Спаський собор ХІ ст., у якому теж із боків західного фасаду здіймаються дві вежі.
Якщо загальна композиція вишенської церкви витримана у формах стриманого класицизму, то її декоративне оздоблення виглядає досить живописно. Інтер’єр храму загального типу без внутрішніх стовпів з хорами. Підлога вкрита чавунними плитами. Стіни прикрашає красива гіпсова ліпнина. Для живописного розпису іконостасу графом був запрошений італійський художник, який, за переказами, тут і помер(?).
Лише провінційне втілення знижує урочистий, святковий характер її архітектурного вбрання: бічних портиків на 6 колон, овальних вікон другого ярусу, ліплення гірлянд, Ока Бога тощо. Церква Успіння Пресвятої Богородиці належить до кращих зразків двовежевих садибних храмів на Україні.
Рум’янцев забезпечував церкву різним церковним начинням. Достойні уваги: дарохранильниця з вилитим зображенням святого духа у вигляді голуба, напрестольний хрест, чаша з нарізним написом. Не залишали без підтримки Успенську церкву і наступні володарі села – князь Сергій Олексійович і Марія Олександрівна Долгорукі, і їх син Олександр, народжений тут у 1841 р. Крім пожертвувань і допомоги на церкву, вони підтримували і духовенство.
З 1860 р. при церкві працювала приходська церква, але через незручність приміщення і нехватку коштів, число учнів завжди обмежене, не дивлячись на непідробне бажання народу до навчання.
Нажаль, за 225 років стан цих споруд все частіше нагадує не тільки про їх колишню святість, а й про древність. Під впливом часу храм почав руйнуватися: протрухло залізо покрівлі, від вологості починають відпадати унікальний барельєф купола та ліпні фрагменти споруди. Штукатурка дуже давня, злазить з стін як шкіра по сильній засмазі. Жодна пізніша епоха не посміла залишити на шедеврі свої сліди: тут вдосконалювати – лише псувати.
Та чи довго ще мешканці Вишеньок та прилеглих сіл зможуть відвідувати храм? Справа в тому, що Успенська церква потребує негайного порятунку від руйнування. Проте відродити славетну пам’ятку можна лише на рівні держави. Багато високопосадовців, депутатів відвідували і молилися в Успенській церкві й не лише з нагоди релігійних свят, а й зі своїми сімейними потребами – народження дитини, весілля, хвороба чи смерть когось із рідні. То ж чому сьогодні, втрачаючи пам’ятку архітектури національного значення XVІІІ ст., лише розводять руками, чуючи про необхідність її реконструкції?
Невже плачевний стан цієї давньої архітектурної пам’ятки, в якій свого часу тричі був і молився Суворов, який відвідала Катерина ІІ співзвучний з сьогоднішнім станом наших душ, обезбожених і не зацікавлених у спасінні, байдужих до надбання предків.
Церква, окрім культових відправлень, завжди слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Вона й сьогодні відіграє значну роль у збереженні матеріальних пам’яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення.
Єдиною надією місцевих мешканців на відновлення Свято-Успенської церкви є допомога добрих людей.
Настоятель Свято-Успенської церкви протоієрей Анатолій Валентій: «У церковної громади немає можливості самостійно зробити капітальний ремонт і врятувати храм, бо обсяги робіт великі, а матеріали дуже дорогі. Тому існує загроза швидкої втрати Свято-Успенської церкви, як унікальної пам’ятки архітектури національного значення кін. ХVІІІ ст. Нехай благословить вас Господь і Пресвята Богородиця відгукнутися на допомогу храму».