Історія новорічної іграшки

         Новий Рік – найяскравіший і довгоочікуване свято, оповите легендами й романтичними історіями. Воно вабить чарівною атмосферою, чарує сяйвом тисячі різнокольорових вогнів, огортаючи на мить всю Землю в світ чудес! І куди ж без головної традиції Нового Року – прикрашеної ялинки? Адже саме яскраві кулі і блискучі гірлянди змушують повірити в казку не тільки дітей, а й дорослих. А чи замислювався хто-небудь, чому саме ялинка або сосна? І звідки взялася традиція прикрашати святкове дерево? Кожна традиція пов’язана з цікавими фактами з минулого. Ось і новорічна іграшка також має свою багатовікову історію.
         Новорічні ялинкові іграшки пройшли довгий шлях розвитку, а історія їх виникнення бере свій початок задовго до християнства. Наші предки вірили в лісових духів, і щоб задобрити їх злих представників, особливо активних у зимовий час, їм підносили дари. Ялинку вибрали тому, що в зимовий час тільки вона залишалася зеленою. На дерево вішали дари природи і всілякі солодощі, з яких і почалася історія ялинкових прикрас.
         Ще дуже давно європейці започаткували традицію прикрашати будинок до свята Нового року. Але тоді влада була проти таких розважальних заходів – встановлювати в будинках хвойні дерева суворо заборонялося. Незважаючи на табу, люди потай приносили зелені красуні. Цей звичай переміг і прижився, а вже в XVI столітті він перетворився на модну тенденцію. Прикрашати будинок у переддень свята стало популярною традицією, і сусіди навіть змагалися між собою – у кого ж цього року житло буде найкраще декороване.
         Історія прикрашання новорічного дерева скляними іграшками бере свій початок з німецького містечка Лауша. Тут, в 1848 році, на склодувному заводі, з’явилась перша скляна куля. Довгий час іграшки виготовлялися тільки в Лауші і експортувалися в багато країн. У XX столітті заводи з виробництва ялинкових прикрас з’явилися в США, а потім і в інших країнах, де відзначали Новий Рік.
Тенденції в області ялинкових іграшок стрімко змінювалися. Довгий час кожна іграшка несла в собі смислове навантаження, релігійне підґрунтя. Часто іграшки ставали віддзеркаленням подій, що відбулися.
         Янголи, зірочки, годинники і мандаринки… Чим тільки люди не прикрашали новорічну ялинку за останні сто з лишком років. Кожний сам вибирав іграшки до душі. Не задумуючись, що навіть тут, у безневинному здавалось би святі, хтось зверху керує цим процесом і нав’язує певну моду. Навіть більше – використовує прикраси як елемент виховання та пропаганди.
         В Росії моду на новорічні іграшки запровадив Петро I. І з середини XIX століття ялинки стояли у кожному багатому домі. Ялинки обвішані їстівними прикрасами продавалися у кондитерських магазинах. Коштувало таке дерево, як половина річного доходу багатого фабриканта. Власне скляних іграшок було мало, їх вішали вище, щоб не дістали діти, а те, що нижче – прянички, бублички і цукерки – дозволялося дітям зривати і забирати. Купити іграшку зі скла для жителя Росії кінця XIX століття – те ж саме, що сучаснику придбати авто.
         Крім їстівних прикрас, фігурок звірят на ялинці обов’язково були Віфлеємська зірка і янголи, із паперовими обличчями, приклеєними до «тіла» з тканини, мережива, бісеру. До початку XX століття обличчя стали робити опуклими, з картону, пізніше – порцеляновими. Були іграшки і з вати, накрученої на дротяний каркас: так оформляли фігурки дітей, янголят, клоунів, моряків. На ялинках розвішували бутафорські фрукти з пап’є-маше, оксамиту.
Після революції 1917 року, свято поступово замінюється на комсомольське Різдво. З’являються фігурки, які зображували «героїв того часу» Денікіна, Врангеля, Махна. Але цей період тривав дуже недовго.
         Офіційно «ялинку» заборонили у 1925-му в рамках боротьби із релігією. Вся агітаційна радянська машина була спрямована на те, щоб відвернути людей, і особливо дітей, як носіїв від традицій колишньої культури. У ті часи виходив журнал «Юний безбожник», де діти писали: «У мене вдома є ялинкові іграшки, я їх всі на ялинку спочатку повішу, а потім я їх з нагана розстріляю», або «Я всі свої ялинкові іграшки зберу і спалю». На одну із останніх публічних ялинок у школі, де були дорогі реквізовані іграшки із німецьких магазинів, діти накинулися і розтрощили все зі словами: « А що тут такого? Це ж усе буржуйське!» Тобто елементи класового виховання були вже помітні. На Різдво у школах влаштовували змагання, лижні перегони – що завгодно, щоб відволікти дітей.
         Багато родин продовжували ставити ялинку, і часто траплялося так, що на Різдво школи майже не відвідували. Але це жорстко каралося. Людей могли звільняти з роботи, якщо дізнавалися про святкування. Але це не могло зупинити тих, хто хотів і свята і дива. Завішувалися вікна, щоб не ніхто не міг підгледіти, робилися своїми руками простенькі іграшки.
         Партійний пропагандист Сталіна Петро Постишев запропонував «повернути радянським дітям новорічну ялинку». Цю статтю надрукувала газета «Правда» напередодні 1936-го. В СРСР ставлять ялинку у Колонній залі Кремля. На ній 10 тисяч прикрас, це прапори, міні-кремлі, комсомолки у червоних хустинках, піонери, будьонівці. З’явилися іграшки-підвіски у формі зірки з серпом і молотом, кулі з зірками. Ера повітроплавання відбилася на ялинках іграшками-дирижаблями з написом «СРСР», літачками, парашутами з крихітними парашутистами, танками, броньовиками. Єдине, що не прижилося – це портрети вождів. Кулі із зображеннями голів Сталіна, Леніна, Маркса і Енгельса випускали лише протягом 1937-го. Сама фраза «вішати вождів», хоч і на ялинку, але звучала мало привабливо. Крім того люди боялися побити кульки. Якщо хтось би доніс, добра не чекай.
         Влада використовувала ялинкову прикрасу як виховний засіб. А люди сприймали ялинкову іграшку часом абсолютно інакше. І коли купували її, абсолютно не замислювалися про ідеологічний сенс. Їх, звичайно, насамперед приваблювала краса. Хай навіть якщо на кульці – серп і молот.

         Наприкінці 30-х виходили численні інструкції, де докладно було роз’яснено, як прикрашати зразкову радянську ялинку. На верхівці — червона зірка з кучерявим Володею Ульяновим в центрі (іноді замість неї вішали червоноармійську будьонівку). Прописували, які іграшки повинні де лежати, як має бути оформлено підніжжя радянської ялинки. Знизу могли бути побудовані композиції відразу на кілька актуальних для того часу сюжетів. Скажімо, подвиг челюскінців, зразкова радянська квартира, зразковий радянський колгосп.
         Повернення ялинки в народних масах зустріли по-різному. Хто святкував нишком всі ці роки – зрадів. Де про неї не дуже й чули, залишилися байдужими. Деякі взагалі побачили її вперше у клубі чи школі саме в 1930-1940-х і не могли зрозуміти, навіщо вона? Один із очевидців згадував: «Ну й що, ну, поставили ялинку. У нас близько села в лісі таких ялинок повно. Нічого цікавого».
         Ялинка в роки війни являла собою специфічне явище. У війну люди знову стали релігійними. Забороняй Бога не забороняй, а коли навколо горе, то людям хочеться вірити і надіятися. На ялинці відбилися нові настрої людей. На ній висіли колишні дореволюційні різдвяні прикраси із янголами і одночасно поряд — червона зірка, куля із зображенням серпа і молота. Заводи майже не випускали нових іграшок. Якщо і були то на військову тематику: дівчатка-санітарки з сумки через плече з червоним хрестом, собаки-санітари, це і різна військова техніка. Це загальна тенденція, що багато в чому об’єднувала ялинкові іграшки радянські і німецькі.
        За часів війни іграшки виготовляли на заводі «Москабель» — з відходів військового виробництва: металу, стружки, дроту. Багато людей прикрашали ялинки підручними засобами — ватою, наприклад, або ж робили іграшки з бинтів і марлі. Зустрічалися кульки із згорілих лампочок, їх розмальовували і чіпляли за нитку на ялинку. Після закінчення війни допускалася на верхівці не тільки червона, а й срібна та золота зірки. Була так звана ялинка-переможниця.
         У 1950-1966-ті роки, прикраси випускають цілими серіями. Переважно тематичними.
         Коли в 1953 році в СРСР російською вийшов переклад книги Джанні Родарі «Пригоди Чіполліно», ленінградська фабрика випустила невеликим тиражем серію персонажів казки. Там був сеньйор Помідор, барон Апельсин, сестри Черешні».
         У середині 1950-х з’являються інші літературні казкові персонажі: братик Кролик і братик Лис, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Крокодил з «Тотоша і Кокоша», доктор Айболить.
         У 1955-му випускають авто «Победа» і вона теж прикрашає ялинку. Ялинка поступово перетворюється на виставку досягнень радянської економіки, господарства і культури.
         У 1956-му виходить «Карнавальна ніч» Ельдара Рязанова. І відразу ж мода переноситься на ялинку у вигляді годинника, на якому за 5 хвилин північ. Такі прикраси були і в Європі, але там годинник показує 12 ночі. Вийшла також серія «Народи СРСР» — фігурки з різними рисами обличчя і в національному вбранні.

         Але не забуває влада і про свою основну функцію – інформувати і пропагувати. У епоху Микити Хрущова на ялинці – кукурудза, морква, перець, стопи пшениці, огірки та інші овочі-фрукти.

        Ялинка стає уособленням мрії. Чого нема вдома, те є на ялинці. Скажімо, побутові предмети: кавники, чайники, самоварчик, вазочки, настільні лампи – атрибути звичайного нормального людського побуту. Окрім того, на хвилі будівництва хрущовського житла – маленьких квартир, стали з’являтися міні-іграшки, набір міні-прикрас, бо в таку квартиру можна було поставити тільки міні-ялинку з міні-іграшками.

         Найбільше новорічних прикрас випускають після 1961-го. Гагарін побував у космосі – найбільше досягнення країни того часу. Фігурки космонавтів, ракет, комет – негайно вішають на новорічне дерево.

         Радянська іграшка як унікальний феномен з точки зору форми припиняє своє існування з 1966 року. Колекціонери збирають іграшки виготовлені лише до цього часу. Кустарне виробництво ялинкової іграшки в Радянському Союзі припиняється, і починається машинне виробництво. Такі іграшки йдуть на потік, вони стають дуже одноманітними. Це кулі, сніжинки, шишки тощо.

         У 70-ті роки приходить мода на казкових персонажів. Активно стали зображати героїв мультфільмів, діда Мороза і Снігуроньку.

         Через кілька років надзвичайно популярним став дощик. Гірлянда з колючими ворсинками настільки поширилася по всьому світу, що часом люди завішували сріблястими, золотистими, жовтогарячими, червоними і синіми прикрасами все дерево, і кульок зовсім не було видно.

         З приходом моди на мінімалізм і авангард все максимально спростилося. Фігурки стали одутлими, розписи — найпростішими.

         Але в цей же час з’явився новий матеріал — поролон. Його починають активно використовувати у виробництві ялинкових іграшок. Випускали матрьошок в поролонових хустках, з поролону робили хвостики і гребінці, свинячі п’ятачки. У виробництві іграшок починає активно використовуватися пластмаса: у великих кількостях випускалися, наприклад, кулі-прожектори, кулі-багатогранники, як на дискотеках. Були пластмасові прозорі кулі, всередині яких «літали» пластмасові ж метелики. Діти розламували ці кулі і потім грали вже з метеликами. Дрібних іграшок тоді було мало.
         У 80-ті крім поширених на той час новорічних іграшок, в СРСР почали закуповувати прикраси на ялинку в Німеччині. Це були набори новорічних прикрас, які поставлялися в спеціальній експортної упаковці з написами російською. У набір скляних прикрас входили: піка для верхівки, 16 кольорових куль і 5 прикрас іншої форми. Ці ялинкові набори були в СРСР дефіцитом і однією з найбільш бажаних покупок на новорічних базарах, незважаючи на досить високу ціну — 9 рублів. На експортних коробках було написано російською «З Новим роком».

         1990-ті не приносять нічого нового на новорічну ялинку. Китайські прикраси одного кольору, одноразові гірлянди. Вітчизняні заводи по виготовленню ялинкових прикрас стали.
         2000-ті. Знову іграшки китайські. Але вже із американським ухилом: дзвіночки, Санта-Клаус, олені, персонажі китайського гороскопу. Все менш скла і все більше пластику.

         Щороку мода на новорічні прикраси змінюється. І вітчизняні атрибути нового року все важче відрізнити від закордонних. Вишуканi українськi iграшки стають престижними: вітчизняні фабрики випускають фігурну іграшку, дивні кулі з ручним розписом, копіюють старі іграшки на прищіпці.

         В наш час все більшої популярності набуває стилістика хенд-мейд: новорічні іграшки, або навіть і сама ялинка, виготовлені власноруч.
         Сучасні іграшки відрізняються великою різноманітністю і часто не несуть ніякого смислового навантаження. Величезний вибір форм і забарвлень радує око і дає можливість скласти яскраву композицію.
         Однак, історія новорічної іграшки свідчить, що спочатку кожна іграшка несла в собі образ, так чи інакше пов’язаний з християнством. Новорічні іграшки завжди були наділені певними символами: кулі – адамове яблуко; овочі і фрукти – родючість у прийдешньому році; дзвіночок – оберіг, що захищає від темних сил і нещасть; фігурні пряники і печиво – прісні хлібці, вживані при причасті; зірка на верхівці ялинки – Віфлеємську зірку, яка вказала волхвам шлях до новонародженого Ісуса.
         Чим прикрашати новорічне дерево, кожен вирішує сам. Головне щоб новорічні прикраси приносили відчуття радості, щастя та віру в новорічні дива.
                                                  Наталія Сіра, директор Мезинського
                                                  археологічного науково-дослідного
                                                  музею ім. В.Є. Куриленка,
                                                  Марина Усок, провідний фахівець
                                                  з екологічної освіти