На території Мезинського національного природного парку, знову працюють археологи. Тут тривають дослідження стоянки Бужанка-2 (Коропська громада) – пам’ятки, яка допомагає науковцям відтворювати життя людей, що мешкали на берегах Десни наприкінці льодовикової доби.
Історія її відкриття почалася випадково. У 2003 році під час ремонтних робіт місцеві жителі знайшли кістки мамонта. Про знахідку повідомили фахівців. Коли на місце приїхав археолог Дмитро Ступак, крім мамонтових кісток, він виявив оброблений кремінь, кварцит та обпалену кістку. Стало зрозуміло: перед дослідниками не просто рештки давньої тварини, а місце перебування людини.
Подальші дослідження відкрили чимало цікавого. На Бужанці-2 зафіксовано три культурні шари. Це означає, що люди приходили сюди не один раз, залишаючи після себе сліди своєї діяльності.
Особливістю пам’ятки є кам’яний інвентар, для виготовлення якого давні мешканці використовували і кремінь, і кварцит. Для археологів це важливий показник, адже за вибором сировини можна зрозуміти, якими природними ресурсами користувалися люди та як вони виготовляли свої знаряддя.
Але каміння – далеко не єдина загадка Бужанки. Тут знайдено рештки мамонтів, вовка, ведмедя та інших тварин. Уявіть цей світ: людина живе серед суворої природи, полює на мамонтів, користується вогнем, виготовляє знаряддя, обробляє шкіри та м’ясо, а поруч існують великі хижаки.
Ця стоянка дуже цікава тим, що тут представлений дуже широкий спектр, насамперед, таких хижаків, як ведмеді. У верхньому культурному шарі науковці знайшли кістки як мінімум від трьох особин. Також вовки. Знайдена анатомічна група задньої кінцівки, яка досягає 20 сантиметрів. Судячи з усього, вони були дуже масивні. Тож, виявлені матеріали допомагають досліджувати особливості харчування людей та відновлювати природне середовище давнього Подесення.
Новий етап досліджень розпочався у 2025 році. Археологи знову повернулися до пам’ятки й отримали нові матеріали для вивчення інвентарю, тваринного світу та природних умов того часу.
Сьогодні Деснянська палеолітична експедиція Інституту археології НАН України продовжує роботу. І перед археологами ще багато запитань. Де саме розташовувалося житло? Як люди організовували свій побут? Якими були їхні маршрути до місць видобутку кременю? Чи приховує земля Бужанки ще не знайдені предмети мистецтва?
Саме остання перспектива особливо інтригує дослідників.
Та значення Бужанки виходить далеко за межі одного села. Наукові публікації показують, що Бужанка-2 є найпівнічнішою пам’яткою з комплексом, близьким до Межиріцького типу епіграветської індустрії, а її матеріали мають важливе значення для розуміння культурних процесів у Середньому Подесенні.
Сьогодні, коли частина археологічних пам’яток України через війну стала недоступною для польових досліджень, продовження роботи в Бужанці набуває ще більшого значення. Це не просто пошук давніх кісток чи кам’яних знарядь. Це збереження пам’яті про територію, на якій люди жили тисячі років до появи сучасних держав і кордонів.
Бужанка нагадує: історія нашого краю починається не з першої письмової згадки про село. Вона сягає набагато глибше – у часи, коли тут ходили мамонти, а люди вже вміли створювати з каменю знаряддя праці, користуватися вогнем і пристосовуватися до суворого світу льодовикової доби.
І ця історія сьогодні продовжує відкриватися буквально під ногами.
Сюжет із місця розкопок можна переглянути за посиланням:
Про історію Бужанки-2, нові знахідки та значення археологічних досліджень говорила з науковцями Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП