Археологічні дослідження на території Мезинського НПП

У серпні 2020 р. експедиція Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка продовжила археологічні дослідження давнього городища на території Мезинського НПП поблизу с. Деснянське. Роботи експедиції проводяться з 2014 р. на виконання «Обласної цільової програми археологічних досліджень» на замовлення Чернігівського обласного історичного музею імені Т.Г. Шевченка за участі співробітників Мезинського національного природного парку.
Результати багаторічних досліджень дозволяють засвідчити, що територія городища заселялась у минулому кілька разів: за доби бронзи, 3 тисячі років тому, за доби раннього заліза, 2,5 тисячі років тому, у ранньослов’янський час, у 4 ст. н.е. та на межі І та ІІ тисячоліття н.е., коли тут оселилися носії роменської археологічної культури, літописні сіверяни.
Сіверянський період в історії городища, напевно, найбільш цікавий. Матеріальна культура літопиних сіверян репрезентує важливий період в історії України –перехід від племінного устрою до державності. Саме у цей період городище укріплюється потужними оборонними спорудами, валом та ровом, на захищеній оборонними спорудами площадці виникає щільна житлова забудова, мешканці городища починають активно займатися не лише полюванням та збиральництвом, але й сільським господарством та різноманітними ремеслами і промислами: обробкою металу (виробництвом заліза з місцевої болотяної руди та виплавкою прикрас з привозної бронзи), кістки, каменю, гончарством (традиційний сіверянський ліпний посуд поступово замінюється гончарним). Про торгівельні зв’язки мешканців городища свідчать знахідки візантійських та сирійських намистин і бісеру, уламок арабської монети – дирхему, відкарбованого у м. Аш-Шаш (сучасний Самарканд) у 899 р.
Цього року археологи здійснювали дослідження котловану, що залишився від сіверянської споруди Х ст. Ця споруда була невеличкою за площею – приблизно 4 х 4 м (найменшою з досліджених на городищі), у ній могла мешкати родина з кількох осіб. Деревні конструкції споруди не збереглися, але їх характерні сліди дозволяють засвідчити, що вона була зрубною. На дні котловану вціліли рештки печі, спорудженої у деревинному коробі з глини. Вдалось простежити сліди принаймні трьох ремонтів печі, що свідчить про достатньо тривалий період її використання. Порівняно невелика кількість знахідок дозволяє говорити, що споруда була покинута мешканцями, які взяли з собою своє майно. На місці лишилися тільки випадково забуті або загублені побутові речі – керамічний посуд, проколки з кістки, керамічні пряслиця (важки для веретен), ґудзик, точильні бруски, бронзова бляшка від поясу тощо. Таким чином, результати цьогорічних розкопок, як і результати робіт попередніх років, дають підстави для висновку – після включення сіверян до адміністративного складу Давньоруської держави городище занепало. Напевно, його мешканці переселилися до одного з княжих міст, скоріш за все – до Новгорода-Сіверського.
Окрім цього, слід відзначити, що серед цьогорічних знахідок археологів на городищі поблизу с. Деснінське є речі, що належать до більш давніх періодів заселення Подесення –скіфські вістря стріл, уламок бронзової фібули (застібка для одягу) ранньослов’янського часу тощо.
                              О.Є. Черненко,
                              начальник Мезинської археологічної експедиції,
                              доцент, к. і. н.

Літня екошкола «5 елемент»

На базі регіонального ландшафтного парку «Ялівщина» та агробіостанції Чернігівського педагогічного ліцею з 10 по 13 серпня проходила літня екологічна школа «5 елемент».
Начальник науково-дослідного відділу Мезинського національного природного парку Карпенко Ю.О. провів зустріч з учасниками екошколи, учнями біолого-хімічного профілю ліцею, під час якої розповів про сучасні проблеми заповідної справи в Україні. Під час заходу учні отримали інформацію про природно-заповідні території Чернігівської області, в тому числі і найбільшу з них – Мезинський НПП. Для більш детального ознайомлення з особливостями парку учасникам були роздані інформаційні буклети.
Родзинкою зустрічі стала нічна екскурсія по території РЛП «Ялівщина» – «Життя після заходу сонця», під час якої екскурсанти зустріли кажанів, слухали нічних птахів та милувалися водною гладдю нічної річки Стрижень.

БОРЩІВНИК СОСНОВСЬКОГО – «НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВЕЛЕТЕНСЬКИЙ КРІП», РОСЛИНА ОПІКІВ І ДЕРМАТИТІВ

«Увага, борщівник Сосновського!», – такого змісту таблички-інформатори мали б привертати увагу населення в багатьох районах Чернігівщини. Ця цікава на вигляд і водночас отруйна рослина є карантинною, вона несе велику шкоду як сільському господарству, так і здоров’ю людини. Зустрічається борщівник Сосновського і на території нашого парку.
Вид був завезений до України в 40-х роках минулого сторіччя як кормова культура. З часом борщівник втратив актуальність та якості (молоко корів, які їли силос з борщівнику було гірким) та став небезпечнішим. Насамперед це рослина, яка за звичайних умов росте й агресивно поводиться, а на яскравому сонці при потраплянні соку на шкіру викликає опіки. Вона також може витісняти місцеві природні види, а це вже призводить до того, що види, які були на узбіччях доріг, лісів, на місці покинутих садиб фактично зникають.
Ідентифікувати борщівник Сосновського серед інших рослин доволі легко. Фактично – це гігантський кріп, який ми звикли бачити в городі, але білого кольору, це одна родина висотою до 150-200 см, а її кожне суцвіття має від 30 до 150 квіток. І тим небезпечна, що вона дуже агресивна, багаторічна. Насіння борщівника розноситься вітром і переноситься водою, тому його часто можна зустріти уздовж річок і доріг.
Висока активність борщівника на світлі пов’язана з наявністю в ньому особливих фотодинамічних активних речовин фурокумаринів, які підвищують чутливість шкіри до ультрафіолетового світла і нейтралізують при цьому дію меланіну. Найбільш сильні фотоопіки рослина викликає при контакті з вологою шкірою у спекотні сонячні дні.
Опіки від борщівника дуже небезпечні та загрожують серйозними наслідками. Саме тому надання першої допомоги та подальше лікування таких уражень є одним із пріоритетних напрямів у домашній медицині, адже офіційно «жертв» небезпечної отруйної рослини на Чернігівщині медики не зафіксували.
Якщо ви все ж доторкнулися до будь-якої частини борщівника, то відразу після контакту з ним необхідно: ретельно промити уражені місця водою з густою мильною піною; обробити будь-яким засобом, що традиційно призначають при опіках; захистити уражені ділянки від сонячних променів мінімум на дві доби.
При великих опіках чи будь-яких розладах здоров’я, потрібно звернутися до лікаря, для отримання невідкладної допомоги.
Існує доволі багато механічних і хімічних методів боротьби з цією карантинною рослиною. При знищенні борщівника необхідно мати водонепроникний одяг і респіратор або протигаз. Хороший ефект у боротьбі з борщівником дає весняне знищення проростків, обрізка квіток в період бутонізації і початку квітування рослин, спалювання, обробка гербіцидами.
На Чернігівщині є активні локалітети, що становлять загрозу для певних районів та природних територій. А тому слід на рівні міських, районних і селищних рад, об’єднаних територіальних громад слід провести облік, ідентифікацію та картування цього виду на їх території, а фітосанітарним службам нашого регіону вжити ефективних заходів до локалізації або уповільнення процесів поширення цього виду.
                                                                Н. В. Симоненко,
                                                                директор Мезинського НПП