АВТОМОБІЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ
«ВІД ІСТОРІЇ ДО СЬОГОДЕННЯ»
(Мезин-Свердловка-Рихли-Вишеньки)

    Загальна протяжність маршруту – 50 км, перепад висот – до 100 м. Він має історико-пізнавальне значення, а починається він з села Мезин. Розповідає про розвиток життя цього краю від найдавніших часів до сьогодення. Порівняння давно минулих днів з нашою стрімкою сучасністю вражає і дивує… І це особливо приваблює.

Картосхема маршруту

      Пропонований маршрут розпочинається з Мезина, стародавнього села на мальовничих схилах правого берега Десни. Вперше воно згадується в 1551 році. Та його історія сягає сивої давнини – адже саме на території села виявлено всесвітньовідому палеолітичну стоянку первісної людини, яка жила тут ще 20 тисяч років тому.  На цій території розкопано зимові житла первісних людей, які були споруджені з кісток і шкір мамонтів та рогів оленів; вражають також своєю витонченістю і своєрідністю і залишки поселень більш пізнього часу. Тут знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури, ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, браслети. На розкопі Мезинської стоянки 1965 р. відкритий археологічний музей – єдиний в Україні сільський музей такого рівня.
Подорож триває, і зараз повертаємося з давніх часів до сьогодення, а вірніше – до села Свердловка, яке знаходиться поруч з Мезином і має не менш цікаву історію. Село Псарівка до 1922 року відоме за документами Рихлівського монастиря з 1679 р. Сьогодні Свердловка – це село сучасного типу. На його території працює агрофірма „Авангард”, у серцевині якої науково-дослідний селекційний центр із впровадження в рослинницьку і тваринницьку галузі найновіших досягнень науки.
Теплиця господарства – це справжня майстерня передового досвіду, де працюють за новітніми технологіями.
У Свердловці знаходиться адміністрація Мезинського НПП, який був створений згідно Указу Президента України від 10 лютого 2006 р., на базі якого до відзначення 100-річчя Мезинської палеолітичної стоянки було відкрито філіал Мезинського музею. Саме він стане наступним пунктом відвідування.
Подорож із Свердловки до Рихлів буде проходити через селище з дивною назвою – „Понорниця”. Ця назва походить від давнього слова „понори” — „яри”‚ „понористий” — зритий, нерівний.
У 8 км південніше від Понорниці у надзвичайно мальовничій, вкритій лісом і глибокими ярами місцевості знаходяться руїни колись величного Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря, який з 2004 року знову відроджується. Перша історична згадка про монастирську пустинь датується 1654 роком. В часи радянської влади монастир було закрито, його майно пограбоване, а більшість споруд знищено. Та навіть в сучасному своєму вигляді залишки цього архітектурного комплексу вражають своєю величчю і гармонійністю поєднання з природою. А печери, викопані ще в ХVII ст., збереглися до нашого часу, являючись свідками розквіту та занепаду Рихлівського монастиря і промовляючи до нас написами на стінах. Біля рути монастиря збереглася старовинна ялинова алея. Вік дерев понад 100 років.
Рихли славляться не тільки святою землею, вони вигідно вирізняються також мальовничим ландшафтом і різноманітністю видів рослинного світу. Це село є улюбленим місцем відпочинку як мандрівників, так і місцевих жителів. А тому його традиційно звуть „Рихлівською дачею”.
Назву „Рихлівська дача” має і ландшафтний заказник загальнодержавного значення, який знаходиться в околицях села. Територія заказника характеризується наявністю лускоподібних пагорбів, що перерізані балками.
Високопродуктивний змішаний ліс в середньому віком понад 50 років. Багато вікових дерев – ясени, клени, липи, граби, ялини, що розташовані на схилах балок та ярів. Значна кількість вікових дубів (деякі досягають віку 200-300 років).
Зростає унікальний дуб – довгожитель, вік якого близько 800 років. Діаметр стовбура – 6,5 м., висота – 24 м.
Урочище має важливе ґрунтозахисне, проти яружне, водоохоронне та водорегулююче значення.
Оглянувши мальовничі місця Рихлів, повертаємося на Понорницький шлях і знову спускаємося до Десни. Тут, на правому березі річки, серед лісів і придеснянських лук причаїлися мальовничі села з милозвучними назвами – Вишеньки і Черешеньки. У XVIII ст. вони були власністю полководця, фельдмаршала і президента Малоросійської колегії графа П.А. Румянцева-Задунайського. Граф збудував в цих селах декілька палаців та інших споруд в класичному, турецькому і молдавському стилі. Збереглися тільки палац і Успенська церква у Вишеньках.
Оглядаємо палац П.О.Рум’янцева-Задунайського, збудований з нагоди приїзду Катерини II в 1787 році, під наглядом архітектора Ф.Г.Котляревського, учня М.К. Мощепанова, в популярному на той час романтичному стилі. Урочистий і помпезний фонд відповідає становищу і вдачі генерал – губернатора Малоросії.
Палац – яскравий зразок садибної архітектури XVIII ст. Палац відзначається своєрідною і виразною архітектурою, гармонічним взаємозв’язком будівлі та ландшафту.
Відвідуємо Успенську церкву – визначну пам’ятку храмової архітектури др. пол. ХІХ ст. вона споруджена в 1782 – 1787 p.p. в селі Вишеньки на кошти фельдмаршала П. О. Рум’янцева- Задунайського у формах класицизму. Один з найвиразніших храмів, вражаючий простотою плану, вишуканими пропорціями об’ємів, елегантністю фасадів, струнким витонченим силуетом будівлі. Разом з Успенською церквою палац становить основу садибо-паркового комплексу. 

Приємні враження та гарний настрій гарантовані… 

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook

Напишіть відгук