ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ…

 Краєзнавство в Україні починає виникати на початку позаминулого століття. Так у першій половині ХІХ ст. в Україні починають формуватися місцеві культурно-просвітницькі та етнографічні центри (Полтава, Одеса, Ніжин, Харків).
Вивчення археологічних пам’яток стало одним із найважливіших напрямків історичного краєзнавства 20-х років. У цей період у Наддніпрянській Україні особливого розвитку набула етнографічна й антропологічна діяльність Федіра Вовка – першовідкривача Мезинської верхньопалеолітичної стоянки (20 тис. р. тому), який видав 455 друкарських праць із проблем етнографії, антропології, мистецтвознавства, фольклористики. Продовжував дослідження в околицях Мезина з 1963 р. по 2011 р. Василь Куриленко – археолог і краєзнавець, ентузіаст і «фанат» своєї справи. Він дослідив 24 археологічні культури в долині Десни, заснував Мезинський народний археологічний науково-дослідний музей, видав 3 окремі видання і 96 науково-популярних статей з археології, мистецтвознавства і краєзнавства.

У другій половині ХХ ст. відбувся процес диференціації наукового краєзнавства: особливої ваги стало набувати історичне краєзнавство. Зростав інтерес до історії міст і сіл, до охорони пам’яток історії і культури. Плодом праці численної кагорти талановитих українських науковців, працівників науки і освіти, краєзнавців-аматорів стала фундаментальна праця «Історія міст і сіл РСР» у 26 томах.

Територія Мезинського НПП виступає потужним туристичним об’єктом Чернігівщини, тож з метою привернення уваги туристичного потоку на територію парку (а саме з метою проведення по території організованих історико-краєзнавчих екскурсій) співробітниками НПП проводився збір історичних даних про села території парку та прилеглих сіл. У ході аналізу бібліографії, фондових матеріалів Мезинського археологічного науково-дослідного музею ім. В. Є. Куриленка та експедиційно-пошукових робіт  встановлено, що на 17 населених пунктів у ХVІІІ-ХІХ ст. працювало 12 церков та Пустинно-Рихлівський Свято-Миколаївський монастир (перша історична згадка датується 1654 р.). Наявність такої кількості культових споруд свідчить про порядність, набожність та доброчинство селян. Церква, крім культових відправлень, слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля.

Також в селах періодично проходили ярмарки – традиційні центри спілкування та торгів, які були улюбленою подією в одноманітному житті селян. Традиція ярмаркування збережена й досі. Так, щорічно в районному центрі (м. Короп) в останню суботу липня проходить Миколаївський ярмарок з народними гуляннями, торгами різноманітним крамом місцевих та заїжджих майстрів.

До початку ХХ сторіччя сільське населення України ще зберігало свої етнокультурні надбання, які включали світоглядну систему, вірування та ритуали, спосіб ведення господарства і родинне життя. Предмети, що використовувались в господарстві і в побуті залишались незмінними на протязі багатьох століть. Символіка вишивки та предметів вже забулась, але в багатьох випадках нащадки за звичкою повторювали елементи орнаментів попередніх поколінь. З розвитком урбаністичної культури почалось різке нищення традиційного світогляду селянства, його побуту та мистецтва. Саморобні вироби почали замінюватись покупними, народні орнаменти через втрату значення  їх символіки почали замінюватись більш яскравими та різнобарвними іноземними, які вже не несли ніякого сакрального смислу. Особливий занепад народної творчості відбувся в період становлення радянської влади та в роки голодомору, коли люди дбали лише про те як вижити. Хоча в ті часи ще було розвинене натуральне господарство, ткацтво, бо гроші не платили в колгоспах до 1950-60х років.

Багато речей втрачається – на дрова йдуть верстати і прядки, а на ганчір’я – вишивані рушники і сорочки. Для збереження краєзнавчої спадщини адміністрацією Мезинського НПП було прийняте рішення про створення етнографічної кімнати (музею історії та старовини) на базі екоосвітнього центру в с. Городище Коропського району (Рихлівське ПОНДВ Мезинського НПП) та підготовку збірки по історії, культурі та побуту Мезинського краю. Тож наразі спільно з Мезинським археологічним науково-дослідним музеєм ім. В. Є. Куриленка (1965 р. заснування) працівники НПП розгорнули роботу зі збору пам’яток матеріальної культури серед місцевого населення, зразків усної народної творчості та історії сіл території парку. Так у 2011 р. проводились експедиційні виїзди в села Розльоти, Бужанка, Городище, Придеснянське, Будище, Рихли, Іваньків та смт. Понорниця Коропського р-н. Чернігівської обл. Взірці вишивки на рушниках, сорочках, підзорах фотографували, а частину з них люди передали для музею. До музейної кімнати передано також багато предметів побуту та знарядь праці кін. ХІХ-ХХ ст.: ткацький верстат,ночви, жлукто, серпи, ціпи та ін. Варто відмітити, що більшість речей уже давно не використовується у побуті, а тому псуються. Оптимальним варіантом збереження стала передача їх до краєзнавчої музейної кімнати.

Облаштована етнографічна кімната (с. Городище) умовно розбита навпіл і складається із світлиці та присадибної ділянки (двору). На подвір’ї розташовані віялка для зернових культур, вулик, ручний віз, модель криниці з журавлем та дрібні побутові речі. У світлиці відтворено стиль оформлення житла ХVІІІ – ХІХ ст. Тут немає жодного експонату «під склом», натомість будь-який предмет побуту можна спробувати в дії.

Історико-культурне надбання музею складають глиняні вироби ХІХ ст.(горщики, глечики, макітри, гладилки, миски), предмети побуту та щоденного вжитку (вилошники, граблі, олійниці, молоти, ціпи, сокири, серпи, ступи, хлібні діжі, терези, рублі тощо), ремісничі знаряддя (ткацький верстат, прядки, бондарна лава, гончарне коло).

Створена при екоосвітньому центрі кімната етнографії відіграє велику культурологічну, екоосвітню та пропагандистку роль для найширшого масового користувача. В заключення варто сказати, що кожне село має свою цікаву історію і хочеться, щоб цю історію пам’ятали нащадки, а ми розповідатимемо її в своїх екскурсіях стежками вже невеликих, але досі красивих, потопаючих у зелені різнотрав’я сіл.

Наливайко А. Є. – провідний фахівець з рекреації

та Коцержинська І. М. – науковий співробітник

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook

Напишіть відгук