Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили: конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудованим ними літальним апаратам.
Сьогодні ми хочемо познайомити Вас із Миколою Кибальчичем – виходцем смт. Короп (Чернігівщина), який в 1881 р. запропонував оригінальний проект літального апарату, що призначався для польоту людини в космос
Микола Кибальчич – постать складна й трагічна. Двадцятисемирічна біографія революціонера-народника багата епізодами наукових пошуків і відкриттів, невпинної боротьби із самодержавством. Кибальчич – автор першого в світі реактивного апарату для польоту людини.
М.І. Кибальчич народився в м. Короп (Чернігівська область) у родині священика Івана Йосиповича Кибальчича. Після смерті матері протягом 1859-1863 рр. перебував в с. Мезин у діда Максима Петровича Іваницького, де й отримав домашню освіту. Виховання Миколи Кибальчича Максимом Іваницьким проходило під впливом демократичних ідей.
Увесь вільний час Микола приділяв читанню, цікавився піротехнікою. Він виготовляв «бенгальські вогні», ракети, «буряки», «вогняні млини» та інші феєрверки і дуже цим захоплювався. Відтоді він дістав прізвисько Миколи-піротехніка. Воно міцно закріпилось за ним серед родичів і близьких на все його коротке життя.
Після закінчення у 1871 р. гімназії Микола Кибальчич успішно складає іспити до Петербурзького Інституту шляхів сполучень, але за відсутністю станових привілегій зарахований до інституту лише після неодноразових клопотань. Через два роки навчання переходить до Медико-хірургічної академії, й у цей час знайомиться з народниками-пропагандистами.
1879 р. Кибальчич виступав організатором лабораторії для вивчення виробництва нітрогліцерину і динаміту на квартирі Г. В. Якимової та Г. П. Ісаєва, а трохи пізніше організував майстерню для виробництва вибухових речовин.
В лютому 1881 р. М.І. Кибальчич з допомогою М. Є. Суханова та М. Ф. Грачевського виготовив чотири бомби для замаху на царя. А вдень 1 березня одною із них було вбито царя Олександра ІІ. 17 березня на Ліговці, в будинку № 83, М. Кибальчич був арештований під прізвищем Ланського. З 21 по 23 березня Кибальчич, знаючи про неминучий смертний приговор, в тюрмі департаменту державної поліції у Петербурзі на стіні одиночної камери надламаним ґудзиком пише і креслить свій проект.
Технічна суть проекту Кибальчича полягала в тому, що літальний апарат рухається під дією сили реакції, яка виникає від виштовхування з нього із певною швидкістю частини заздалегідь заощадженої маси. Рух за рахунок виштовхування частини власної, а не позиченої ззовні маси робило апарат незалежним від навколишнього оточення і, таким чином, придатним для міжпланетних та міжзоряних польотів. Він запропонував використовувати апарат із реактивним двигуном.
Для польоту на інші планети пропонували використати магнетизм Землі, гарматний снаряд, центр обіжну силу. Все це були утопії. Лише в проекті «повітроплавального приладу» М. І. Кибальчича ми знаходимо конкретне роз’яснення технічної проблеми міжпланетного польоту. Цей апарат міг би рухатися і в абсолютній порожнечі міжзоряного простору… По суті це був перший крок в історії міжзоряного плавання.
24 березня 1881 р. М. Кибальчича перевозять у Будинок попереднього ув’язнення, де він передає свій проект оборонцеві Гереарду і просить добитися його розгляду науковими експертами. 29 березня суд засудив М. І. Кибальчича та інших першомартовців до страти. 31 березня Кибальчич звернувся до міністра внутрішніх справ з проханням дозволити побачення з експертами з приводу його проекту. 3 квітня 1881р. о 9-ій годині 20 хвилин Миколу Івановича Кибальчича було страчено в Петербурзі на Семеновському плаці.
Царизм навіть не виконав останнього прохання смертника – передати проект ракети вченим. Креслення поховали в казематах поліції.
Випадково його проект було знайдено в архівах департаменту поліції і надруковано в 1918 р. в № 4 – 5 журналу «Былое».
Цікаво, що на ешафоті Кибальчич свій останній погляд спрямував вгору – в небо. Можна припустити, що ідею космічних польотів Кибальчичу, нащадку сербського священика, показали запуски порохових ракет з бійниць Іллінської церкви в Коропі.
Отож, саме Микола Кибальчич передбачив народження нового напряму розвитку ракетної техніки, а саме – пілотованих ракет. Розглядаючи можливість створення «повітроплавального приладу», Кибальчич висунув проблему вибору пального для таких систем. З відомого пального він розглянув зернистий порох, але при цьому висунув ряд революційних для майбутнього ракетобудування ідей. По-перше, він запропонував використовувати «медленно горящие взрывчатые вещества», хоча розглянув детальніше лише зернистий порох. Але будучи впевненим у перспективності твердого пального, тут же висловив думку, що «не один прессованный порох может служить для этой цели. Существует много медленно горящих взрывчатых веществ…». М.І. Кибальчич запропонував для зменшення швидкості згорання твердого пального (тут: пороху) використовувати його у вигляді пресованих циліндрів. Він запропонував також реактивний двигун, в якому особливу увагу звертав на необхідність щільного прилягання порохового заряду до оболонки. Але головним було те, що проект Кибальчича відрізнявся від усіх відомих на той час проектів реактивних літальних апаратів тим, що не потребував атмосфери як опорного середовища, тобто міг рухатися й у безповітряному просторі. Таким чином, Кибальчич першим заклав в ідею літального апарата ракетодинамічний принцип. Ракетні твердопаливні двигуни знайшли широке застосування надалі в ракетно-космічній техніці.
20 січня 1960 р. в Коропі у сімейному будинку Кибальчичів відкрито Меморіальний музей М. І. Кибальчича, експозиції якого розповідають про його дитячі та юнацькі роки, революційну й винахідницьку роботу (http://museum.cult.gov.ua/memorialnyj-muzej-mykoly-kybalchycha-viddil-koropskoho-rehionalnoho-istoryko-arheolohichnoho-muzeyu/).
Ім’ям Миколи Кибальчича названо кратер на зворотному боці Місяця.
1966 року в селищі Короп споруджено пам’ятник Кибальчичу.
До 125 річниці з дня народження М.Кибальчича в Короп та Мезин у жовтні 1978 р. приїздив космонавт Романенко Ю. та маршал авіації Руденко С.
Так як все своє дитинство Микола Іванович провів у с. Мезин (Коропський р-н.) в рідного дідуся по материнській лінії Максима Іваницького, то в експозиції Мезинському археологічному науково-дослідному музеї ім. В.Є. Куриленка (http://mezinpark.com.ua/?page_id=40) знаходяться матеріали, присвячені славетному нащадку Миколі Кибальчичу та його діду-наставнику.